Високий Замок Самбірщина

Навіть у час кризи в одному окремо взятому селі бувають економічні дива
У Чукві журналіст «Високого Замку» пригадав, що на фермах колись була худоба, на току - хліб, і побачив такі промислові цехи, які були ще у минулому столітті

Трохи ностальгії. На території Чуквівського господарства був ще у ті часи, коли там люди працювали, коли хліб на току був, коли техніка гуркотіла, коли тисячі штук худоби було... Це було давно, хоча господарство довго жило і впиралося кризі. Проте, настав час, що й воно не витримало.

Доля матеріальної бази, яку роками будували та берегли і Микола Наумов, і Теодозій Брик, і Степан Цуприк, і Роман Шубар, могла б бути незавидною. Зрештою, як у багатьох інших  селах. Але до честі чукв’янців, вони все це максимально зберегли і не розтягнули. Мабуть, з думкою про те, що рано чи пізно хтось сюди прийде господарювати. Так і сталося. Усю матеріальну базу колишнього господарства купив самбірський підприємець Андрій Куйдич.

Коли ми їхали на оглядини, то Юрій Лешкович, який нас супроводжував,  для початку сказав, що почав Андрій Омелянович з того, що до будівель прочистив від самосіву дорогу  і трохи її підлатав. Зрештою, так і має бути, бо добрий господар розпочинається з доріг. Увесь той ліс, який вирізали з дороги, стягнули на територію підприємства, дроблять його і готують таке собі паливо на зиму. Дуже розумно... Потім уже сам пан Андрій, коли оглядали старі приміщення, розповідав, що і до чого.  Виявляється, не тільки будівлі збереглися, а й техніка. Навіть УАЗ голови колгоспу ще на ходу. Дві великі ферми підуть під реконструкцію. Надбудують другий поверх і відкриють промислові цехи. Загалом, там є  30 тисяч квадратних метрів площі  і кожен квадрат, вважає Андрій Куйдич, має давати прибуток. Інші ферми відновлять за призначенням - там будуть утримувати худобу. Одне слово, планів багато, але, як нас переконували, пан Андрій настирливий у роботі і коли за щось береться, неодмінно доводить до пуття. Промислові цехи, а нині це стіни колишньої ферми, мають запрацювати ще до нового року. Бо виробничу базу треба розширювати.

Далі, за моїм задумом, має йти коротка розповідь про сім’ю Куйдичів. Отже, батько пана Андрія Омелян Юрійович - знаний на Самбірщині чоловік бодай тим, що ще наприкінці вісімдесятих утворив своє приватне підприємство "Автоматик". Знаєте, треба  було мати мужність і любити ризик,  аби кидати у ті часи на-дійне робоче місце і йти на власні хліба. Хто відважився тоді, той, пройшовши крізь терни, досяг успіху у житті. Акурат у той час зростав і Андрій, бо вчився у батька, як треба працювати. Ця життєва школа, судячи з усього, просто так не минула.  Одного разу, розповідає Андрій, батькові та синові стало тісно на одному підприємстві. Точніше, не стільки тісно, скільки кожен мав право на власну точку зору. Ось Омелян Юрійович і сказав Андрієві: "Знаєш, як  ліпше має бути, створюй свою фірму". Андрій і створив. Нині Омелян Юрійович, хоч і своєї справи не покинув, але і синові допомагає. Бодай порадою.

І у цьому місці, за ще одним задумом  автора, треба було б ставити крапку, однак пан Андрій запропонував оглянути його виробництво котлів, баків, бойлерів і всього такого іншого для опалення. Тоді ми переїхали з чук-вівської господарки до Млина. Чуквівський млин знають усі - принаймні, я так думаю. Там колись десятиліттями працював мій вуйко Юрій Масник. На жаль, після смерті мого родича, млин ще трохи покрутився і теж "умер". Новий господар цієї території Андрій Куйдич ще не знає, що робити з дуже давнім млином, але розбирати його не поспішає…

Опинився там Андрій Омелянович тільки тому, що десь хотів подалі від цивізації придбати будинок. Коли придбав біля млина, то поруч і став розвивати виробничу базу. Дорозвивався до того, що далі уже нікуди. Тому і придбав матеріальну базу колишньої селянської спілки у Чукві... Коли я зайшов у цех, очам не повірив. З ностальгією згадував, що колись такі світлі цехи і устаткування уже були на самбірських заводах. Ми, щоправда, не цікавилися, чи вони ще живі? Шкода, якщо пропали. А Андрій Куйдич розпочинав виробництво з нуля і явно обійшов за темпами виробництва тих колишніх. Звернув увагу і на те, що працюють у цехах молоді хлопці і, знаєте, не пияки. Причому, усі, як правило, місцеві. Тут мені і розвіявся міф, що його деякі директори промисловості нав'язують, мовляв, ніде взяти толкових робітників. Але ж Куйдич десь їх узяв! Причому, пишається кожним зокрема, бо, каже, що вміють працювати і можуть удосконалити ті нові верстати, які придбали. Такі собі Кулібіни… Зрештою, сам Андрій Омелянович постійно зі своїми працівниками і не для того, щоб контролювати, а щоб разом з ними працювати. Робітники так і кажуть: він є скрізь.

Треба зізнатися, що відвідини журналістами директорів таких багатих підприємств закінчуються здебільшого гостиною - ну, традиція така. У даному випадку, Андрій Куйдич запропонував лише каву. І в цьому місці має рацію. З одного боку, нічим газетяреві не зобов'язаний, з другого - шкода робочого часу на дурню витрачати. І нарешті, разом з нами постійно був син пана Андрія Владислав і влаштовувати при ньому застілля теж не пасує... Мені здалося, що колись Андрій Омелянович вчився у свого батька, тепер вчить свого сина - така собі тяглість багатих поколінь. І справді, родинний бізнес - найнадійніший.

І щоб завершити розповідь, я, не будучи багатим, пробував з’ясовувати: навіщо молодому чоловікові, який, судячи з усього, має добрі гроші, постійний клопіт з виробництвом. Це, знаєте, не комерція - купив-продав, це постійний головний біль. Мені пояснили, що Андрій з числа тих підприємців, які не живуть грішми чи радістю від них. Йому набагато цікавіше працювати, удосконалюватися, створювати робочі місця, платити вчасно  непогану зарплату та ставити мету і її досягати. А власні статки - це в житті не основне...  І що тут скажеш, у заможних - свої дивацтва.

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Що роблять наші нардепи у парламенті?
«Опора» дала відповідь на це питання, а помічники обранців її прокоментували. А ви самі судіть...

Громадянська мережа "Опора" проаналізувала діяльність депутатів-мажоритарників Львівщини у Верховній Раді. Цитуючи дослідження, редакція переслідує одну мету: розповісти, що у парламенті роблять наші обранці Ярослав Дубневич та Андрій Лопушанський. Нічого особистого - лише офіційні дані "Опори", опубліковані на сайті "Захід-нет".

“Ярослав Дубневич долучився до розробки 19 законодавчих ініціатив, 3 з яких подав самостійно. Депутат подав 33 запити, більшість з яких стосувались проблем його округу. 7 разів Дубневич виступав на засіданнях ВР з трибуни та двічі пропустив засідання без вагомої причини. Депутат намагається виконувати двосторонні угоди, укладені між ним та громадою 120 округу. Однак в більшості випадків своїх передвиборчих обіцянок депутат не дотримується”. “Опора”.

Коментар для “ВЗ”

Помічник-консультант народного депутата України Ярослава Дубневича Віталій Кімак: "Основні передвиборчі обіцянки пана Дубневича викладені в угодах з кожною з 37 територіальних громад Самбірщини. Щоквартально у громадській приймальні  моніторять виконання обіцянок, яких загалом є 337 пунктів. Мова йде про енергозберігаючі заходи в школах, ремонти Народних домів, бібліотек, ремонт комунальних доріг, допомога спортивним командам, церковним громадам та багато іншого. Станом на сьогодні, за 2 роки народний депутат уже виконав 272 пункти. Це легко перевірити, адже копії цих угод роздали у всі оселі. Крім того, були загальні обіцянки для Самбірщини та Мостиського і Городоцького районів, які так само виконуються. Лише один факт. За останні 25 років Самбірщина отримала вперше за сприяння народного депутата найбільшу кількість субвенцій на соціально-економічний розвиток. Тому мене здивував висновок "Опори" про те, що "у більшості випадків своїх передвиборчих обіцянок депутат не дотримується". Громадські приймальні народного депутата відкриті для всіх, у тому числі і для "Опори". Будь-яку інформацію  можна отримати та й сам Ярослав Васильович щоквартально звітує перед виборцями".

“Серед усіх львівських мажоритарників найбільше засідань прогуляв Андрій Лопушанський - 26 з 69, причому 15 з невідомих причин. Також він ініціював до розгляду у парламенті найменше проектів - 6, в тому числі 1 проект щодо порядку притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності за корупцію. Лише цей законопроект Лопушанського набув чинності. Поки що депутат не написав жодного проекту закону чи постанови, який би відповідав його передвиборчим обіцянкам”. “Опора”.

Коментар для “ВЗ”

Помічник-консультант народного депутата України Андрія Лопушанського Ігор
Несторак
:
"Що стосується відвідувань засідань парламенту, то виборці знають, що, окрім роботи у Верховній Раді, він є членом делегації України в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Тому часто там буває у відрядженнях і це видно зі звітів і повідомлень цього органу.  Його опоненти інколи кажуть, що ми не вибирали Лопушанського у ПАРЄ, а у Верховну Раду. Відповім:  дивуюся такому вузько політичному мисленню… Ми були свідками того, як розглядали в ПАРЄ питання стосунків України та Росії і як наша делегація відстоювала інтереси держави. То скажіть, хто ці інтереси має відстоювати у ПАРЄ, якщо не наші народні депутати? Принагідно нагадаю, що під час розгляду одного з важливих питань - чи знімати міжнародні санкції з Росії, з ініціативи депутата,  була присутня і делегація молоді Заходу і Сходу. Їхня присутність мала позитивний вплив.

Щодо написання проектів законів, то сьогодні їх у народного депутата більше двох десятків, але зараз вони не на часі. Основна проблема нині - врегулювання цін на енергетичному ринку і війна на сході. А у конкретній щоденній роботі намагається допомагати виборцям, які приходять на усні прийоми. Це проблеми з комунальними послугами, пенсійні питання, надання матеріальних допомог та юридичні консультації, приділяє увагу різним проектам щодо розвитку територій. Зокрема, невдовзі в Самборі буде встановлений апарат з виготовлення біометричних паспортів. І ще - з початку року пройшли реабілітацію в санаторії "Женева" близько 300 військовослужбовців АТО та їхні сім’ї. Загалом хотів би сказати і до відома "Опори", що з початку року нардеп подав на розгляд 250 звернень з приводу проблем виборців".

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Ліс на пилораму тершівці відпустили, але надалі терпіти не будуть

Якось після обіду жителі Тершова викликали на місце лісової події депутата обласної ради Юрія Войтіва. Запросили його ще й тому, що Юрій Ярославович сам живе у цьому селі…

А було ось що… Там тнули ліс і вивозили його на пилораму місцевого підприємця. Розробку лісосіки благословив "Галсільліс". Поміж людьми та лісорубами, самі розумієте, розмова була емоційна. Пан Войтів з’ясував, що ліс клеймований, але… Не так давно Старосамбірська районна рада прийняла рішення, яким вирішила надати гласності роботі лісівників. Мають відбуватися громадські слухання, люди повинні знати, на яких ділянках будуть тнути деревину, має висіти інформаційне табло, вказані місце та об'єми рубок. А всього цього не було. Тершівці "арештовану" машину відпустили на пилораму, але обіцяли надалі з цим не миритися. Крім вимог райради, є ще й екологічний бік справи, бо ріжуть ліс надто близько до хат, а гори  від дощів можуть посунутися на обійстя горян. Сам Юрій Войтів сказав, що підніме цю тему на нараді районних керівників. А лісівники, якщо не будуть виконувати рішення райради, можуть мати клопіт.

 

Роман ПОГОНИЧ

 

Самбірська волонтерська група потрапила під обстріл в Авдіївці

Попереднього разу ми розповіли про добру справу волонтерів Самбірщини Олега Домчака, Володимира Шведи, Володимира Кужидла, які доставили у складі "Львівської Самооборони" дуже багато продуктів харчування на східних фронт. "Фішкою" були вареники від сільських господинь. Одразу скажемо, смаколик на передовій має особливий успіх, бо пахне рідним домом, маминою світлицею і святою неділею.

Але легко пишеться, та важко на схід їдетьсяПісля повернення додому Олег Домчак розповів нам про чимало нестандартних ситуацій, які додають адреналіну. Щоб відлучитися йому у волонтерське відрядження, довелося взяти на три дні відпустку, бо голові райдержадміністрації, виявляється, не можна просто так покидати пост - начебто поїздка на війну - це відпочинок. Але менше з тим

Найбільший клопіт, згадує Олег Іванович, з напрямками доріг. Шукаючи наших самбірських вояків, волонтери доїхали в Авдіївку. Тамтешні командири щиро дивувалися, як наші взагалі таке утнули, бо це передова, тут стріляють, і волонтерів, як правило, близько не підпускають. Офіцери змусили наших хутенько розвантажуватися, бо починається обстріл. Обстріл і справді почався. Вибиралися звідти посеред ночі. Каже наш співрозмовник, що вночі там взагалі шастають невідомі автівки, не відразу і розібратися, чи свої, чи чужі. Дуже велика напруженість. В одному місці невідома автівка буквально йшла лоб у лоб з нашими волонтерами. Та ще й на швидкості, бо поволі там ніхто не їздить. Волебаранецький фермер і волонтер Володя Кужидло, який був за кермом, ледь вивернувся, але машину пошкодив.

У пошуках самбірян заблукали і мало не опинилися біля Пісків. Там також вчасно зупинили їх наші бійці і скерували у правильному напрямку. Ніхто з солдатів волонтерам, виявляється, на зустріч не може вийти, бо у кожного свої бойові завдання. Бойові завдання, які ставили перед собою наші волонтери, виконали гідно. Побачили багато земляків з Рудок, Нового Калинова, інших сіл. Доставили усім індивідуальні посилки від батьків. Каже пан Домчак, що ця місія особливо приємна, але і надто складна, бо розшукувати земляків на полі бою непросто і небезпечно. Але і це мусить хтось робити. Обїздили за тих кілька днів Авдіївку, Артемівськ, Сватово, Сєвєродонецьк та багато інших міст і сіл. Причому, каже Олег Іванович, а бійці це підтверджують, далеко не у всіх містах Донбасу до українців ставляться добре. Російська пропаганда зробила, на жаль, людей ворогами в одній державі. Але приємно вражає бойовий дух наших бійців. З ким не говориш, твердять, що готові стояти до останнього, але дуже просять ротації бодай на місяць, аби відпочити удома, побачити рідних та близьких. І хоч термін їхньої ротації щоразу затримують, і це дратує, але хлопці там розуміють, що їх, обстріляних і загартованих, особливо й нема ким міняти. Новачки можуть втратити те, що ми уже здобули. Але пан Домчак, розповідаючи про враження від таких зустрічей, підкреслив, що у нас, на мирній території, більш панічні настрої, ніж там, на передовій. І це незважаючи на те, що якась недовалена ферма слугує їм казармою і видається ледь не п'ятизірковим готелем. Знаєте, жити і воювати в таких умовах - це уже подвиг на усе життя

А ще Олег Іванович розповів, що побачив на сході дуже багато новенької української техніки. І цим самим переконав себе у тому, що промисловість почала працювати на перемогу, що гроші держави на оборону не пропадають. Так само цінною є волонтерська робота, бо кожна бойова машина, яку відремонтували на мирній території, на передовій багато значить. "Ви не уявляєте, скільки колон потужної техніки ми бачилиЯ переконаний, що Україна переможе", - підсумував свої враження волонтер Домчак, хоча зазначив, що Донбас дуже зруйнований і на мирне небо та щасливе життя східняків чекати ще довго. Але і винні самі, бо ворога на своє обійстя пустили.

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Водій невдоволений... воїном АТО

"Постійно читаю вашу газету і дуже вдячна за те, що ви так багато пишете про наших воїнів АТО і про милосердних людей, які стали волонтерами. Але 14 серпня була свідком історії, яку не можу вам не розповісти”, - почули ми у телефонній трубці.

Пані Галина зі Старого Самбора оповіла таке. В автобус маршрутом Старий Самбір - Стрільбичі (признатися, ми й не знали, що такий рейс є) зайшов хлопчина у військовій формі і, показавши водієві посвідчення воїна АТО, за проїзд вирішив не платити. Водій обурився, спочатку запідозрив, що фото на посвідці не відповідає обличчю пасажира, став додатково вимагати паспорт. Не знати, скільки б ще часу тривала ця емоційна бесіда, якби не втрутилася у ситуацію пані Галина і стала соромити господаря маршрутки. Начебто присоромила, гроші воїн не платив, але водій усю дорогу буркотів. А хлопака потім розповідав рятівниці про те, що щойно повертається з госпіталя... Ну, про моральність зараз писати не хочеться, бо і так всі розуміють. Ми б про інше хотіли сказати. Не знаємо, чи пристануть на нашу пропозицію автоперевізники, але чи не було б благородно усіх вояків, принаймні на таких коротких дистанціях, возити безкоштовно і навіть не питати у них посвідчень. Адже за час війни, як нам видається, уже нема професійних військових, які б не були на східному фронті. Зрештою, скільки ті вояки їздять… Чомусь міліціонери, як правило, з розумним виглядом входять у маршрутку, а водії навіть не сміють у них за проїзд просити.

Роман ІВАНЧУК.

Останнє оновлення (Неділя, 06 вересня 2015, 09:42)