Високий Замок Самбірщина

Ліс на пилораму тершівці відпустили, але надалі терпіти не будуть

Якось після обіду жителі Тершова викликали на місце лісової події депутата обласної ради Юрія Войтіва. Запросили його ще й тому, що Юрій Ярославович сам живе у цьому селі…

А було ось що… Там тнули ліс і вивозили його на пилораму місцевого підприємця. Розробку лісосіки благословив "Галсільліс". Поміж людьми та лісорубами, самі розумієте, розмова була емоційна. Пан Войтів з’ясував, що ліс клеймований, але… Не так давно Старосамбірська районна рада прийняла рішення, яким вирішила надати гласності роботі лісівників. Мають відбуватися громадські слухання, люди повинні знати, на яких ділянках будуть тнути деревину, має висіти інформаційне табло, вказані місце та об'єми рубок. А всього цього не було. Тершівці "арештовану" машину відпустили на пилораму, але обіцяли надалі з цим не миритися. Крім вимог райради, є ще й екологічний бік справи, бо ріжуть ліс надто близько до хат, а гори  від дощів можуть посунутися на обійстя горян. Сам Юрій Войтів сказав, що підніме цю тему на нараді районних керівників. А лісівники, якщо не будуть виконувати рішення райради, можуть мати клопіт.

 

Роман ПОГОНИЧ

 

Самбірська волонтерська група потрапила під обстріл в Авдіївці

Попереднього разу ми розповіли про добру справу волонтерів Самбірщини Олега Домчака, Володимира Шведи, Володимира Кужидла, які доставили у складі "Львівської Самооборони" дуже багато продуктів харчування на східних фронт. "Фішкою" були вареники від сільських господинь. Одразу скажемо, смаколик на передовій має особливий успіх, бо пахне рідним домом, маминою світлицею і святою неділею.

Але легко пишеться, та важко на схід їдетьсяПісля повернення додому Олег Домчак розповів нам про чимало нестандартних ситуацій, які додають адреналіну. Щоб відлучитися йому у волонтерське відрядження, довелося взяти на три дні відпустку, бо голові райдержадміністрації, виявляється, не можна просто так покидати пост - начебто поїздка на війну - це відпочинок. Але менше з тим

Найбільший клопіт, згадує Олег Іванович, з напрямками доріг. Шукаючи наших самбірських вояків, волонтери доїхали в Авдіївку. Тамтешні командири щиро дивувалися, як наші взагалі таке утнули, бо це передова, тут стріляють, і волонтерів, як правило, близько не підпускають. Офіцери змусили наших хутенько розвантажуватися, бо починається обстріл. Обстріл і справді почався. Вибиралися звідти посеред ночі. Каже наш співрозмовник, що вночі там взагалі шастають невідомі автівки, не відразу і розібратися, чи свої, чи чужі. Дуже велика напруженість. В одному місці невідома автівка буквально йшла лоб у лоб з нашими волонтерами. Та ще й на швидкості, бо поволі там ніхто не їздить. Волебаранецький фермер і волонтер Володя Кужидло, який був за кермом, ледь вивернувся, але машину пошкодив.

У пошуках самбірян заблукали і мало не опинилися біля Пісків. Там також вчасно зупинили їх наші бійці і скерували у правильному напрямку. Ніхто з солдатів волонтерам, виявляється, на зустріч не може вийти, бо у кожного свої бойові завдання. Бойові завдання, які ставили перед собою наші волонтери, виконали гідно. Побачили багато земляків з Рудок, Нового Калинова, інших сіл. Доставили усім індивідуальні посилки від батьків. Каже пан Домчак, що ця місія особливо приємна, але і надто складна, бо розшукувати земляків на полі бою непросто і небезпечно. Але і це мусить хтось робити. Обїздили за тих кілька днів Авдіївку, Артемівськ, Сватово, Сєвєродонецьк та багато інших міст і сіл. Причому, каже Олег Іванович, а бійці це підтверджують, далеко не у всіх містах Донбасу до українців ставляться добре. Російська пропаганда зробила, на жаль, людей ворогами в одній державі. Але приємно вражає бойовий дух наших бійців. З ким не говориш, твердять, що готові стояти до останнього, але дуже просять ротації бодай на місяць, аби відпочити удома, побачити рідних та близьких. І хоч термін їхньої ротації щоразу затримують, і це дратує, але хлопці там розуміють, що їх, обстріляних і загартованих, особливо й нема ким міняти. Новачки можуть втратити те, що ми уже здобули. Але пан Домчак, розповідаючи про враження від таких зустрічей, підкреслив, що у нас, на мирній території, більш панічні настрої, ніж там, на передовій. І це незважаючи на те, що якась недовалена ферма слугує їм казармою і видається ледь не п'ятизірковим готелем. Знаєте, жити і воювати в таких умовах - це уже подвиг на усе життя

А ще Олег Іванович розповів, що побачив на сході дуже багато новенької української техніки. І цим самим переконав себе у тому, що промисловість почала працювати на перемогу, що гроші держави на оборону не пропадають. Так само цінною є волонтерська робота, бо кожна бойова машина, яку відремонтували на мирній території, на передовій багато значить. "Ви не уявляєте, скільки колон потужної техніки ми бачилиЯ переконаний, що Україна переможе", - підсумував свої враження волонтер Домчак, хоча зазначив, що Донбас дуже зруйнований і на мирне небо та щасливе життя східняків чекати ще довго. Але і винні самі, бо ворога на своє обійстя пустили.

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Водій невдоволений... воїном АТО

"Постійно читаю вашу газету і дуже вдячна за те, що ви так багато пишете про наших воїнів АТО і про милосердних людей, які стали волонтерами. Але 14 серпня була свідком історії, яку не можу вам не розповісти”, - почули ми у телефонній трубці.

Пані Галина зі Старого Самбора оповіла таке. В автобус маршрутом Старий Самбір - Стрільбичі (признатися, ми й не знали, що такий рейс є) зайшов хлопчина у військовій формі і, показавши водієві посвідчення воїна АТО, за проїзд вирішив не платити. Водій обурився, спочатку запідозрив, що фото на посвідці не відповідає обличчю пасажира, став додатково вимагати паспорт. Не знати, скільки б ще часу тривала ця емоційна бесіда, якби не втрутилася у ситуацію пані Галина і стала соромити господаря маршрутки. Начебто присоромила, гроші воїн не платив, але водій усю дорогу буркотів. А хлопака потім розповідав рятівниці про те, що щойно повертається з госпіталя... Ну, про моральність зараз писати не хочеться, бо і так всі розуміють. Ми б про інше хотіли сказати. Не знаємо, чи пристануть на нашу пропозицію автоперевізники, але чи не було б благородно усіх вояків, принаймні на таких коротких дистанціях, возити безкоштовно і навіть не питати у них посвідчень. Адже за час війни, як нам видається, уже нема професійних військових, які б не були на східному фронті. Зрештою, скільки ті вояки їздять… Чомусь міліціонери, як правило, з розумним виглядом входять у маршрутку, а водії навіть не сміють у них за проїзд просити.

Роман ІВАНЧУК.

Останнє оновлення (Неділя, 06 вересня 2015, 09:42)

 

Капличка, яка буде берегти життя наших саперів

Минулої п'ятниці у Самборі був храмовий празник. І хоч церков у місті дуже багато, але віддавна саме день Успіння Пресвятої Богородиці є особливо шанованим. Пригадую, як до церкви Різдва Пресвятої Богородиці з  довкілля приїжджали люди, щоб ніч провести у молитвах біля Чудотворної Ікони Богоматері… Зараз уже не ті ночі, але й людей  біля кожної церкви багато. Цьогоріч святкування було позначене приїздом владик різних конфесій та найважливішою подією ми б назвали освячення невеличкої каплички на території військової частини саперів.

Коли в церквах закінчилися Богослужіння, священики приїхали до саперів… Нехай капличка не така вже й велика, як на нинішні мірки, але нам здалося, що вояки за підтримки міського голови Тараса Копиляка звели її самотужки з особливою любов’ю і стараннями. Досі мирна військова частина нині нараховує більше десятка  загиблих у зоні АТО. Один з офіцерів розповів, що хотіли звести  капличку на сході, де провадять бойові  дії з російськими окупантами, але часто доводиться міняти місця дислокації. Тому   вирішили: ліпше звести її у своїй військовій частині у Самборі, звідки їдуть на війну і куди повертаються. Тому  й не дивно, що всі дружно молилися і говорили про те, щоб капличка була оберегом для воїнів, щоб усі, хто їде на Донбас, поверталися живими.

Того дня була ще одна важлива для вояків подія. Багатьох чи то у Церкві Павла Конюшкевича, чи на території військової частини відзначили нагородами Глави УПЦ-КП Філарета. Церква визнала старання у справі захисту  держави військовослужбовців Олександра Корольова, Андрія Каршеня, Ігоря Довольнова, Володимира Павлюка, Романа Казана, Андрія Янчука, Василя Пу-гіна, Віталія Чугаєвського, Михайла Бакальця, Андрія Гриника, Андрія Луцака, а також, що особливо приємно, Миколи Стародуба - добровольця батальйону "Айдар", прапорщика військової частини 2950, командира першого штурмового взводу та Андрія Леськіва - добровольця батальйону "Шахтарськ".

А у день Першовересня на приміщенні дев’ятої школи, яка стала ліцеєм, освятили меморіальну дошку воїну-герою Андрію Струсю.

Роман ІВАНЧУК.

Останнє оновлення (Неділя, 06 вересня 2015, 09:40)

 

Кладовища вистачить на 2-3 місяці

В Самборі це справжня проблема. Ще трохи - і місця на кладовищі не буде. Близько п'яти років тому освятили нову смугу  для поховань, проте містяни так часто помирають, що смуга почала закінчуватися дуже швидко, а земля довкола уже приватизована.

 

Ми підняли тему на прес-конференції міського голови Тараса Копиляка, мовляв, що влада думає робити? А влада доволі емоційно відреагувала на запитання: там приватизували землю чи то колишні, чи то нинішні владоможці - люди далеко не бідні, дехто з них навіть хоче  Самбором  керувати… Найлогічніше, вважає мер, щоб люди, які мають по сусідству  землю у приватній власності, від неї самі ж і відмовилися заради розширення цвинтаря. Якщо ми правильно зрозуміли, то ті, хто брав там лани, були переконані у тому, що рано чи пізно місто почне просити у них розширення кладовища. Жодного прізвища з числа тамтешніх землевласників міський голова не назвав, але просив їх через пресу зайти в ратушу і подарувати містові землю під кладовище. Складно сказати, чи так відбудеться, бо на нашій пам’яті ще ніхто самотужки не відмовлявся від такої цінної власності. А зрештою, що буде, коли не відмовляться, коли ніде буде людей ховати?

Роман ПОГОНИЧ