Високий Замок Самбірщина

Двійник, який пам'ять втратив

Соціальні мережі - велика сила. І у цьому переконалися працівники Самбірської поліції, коли у поле їхнього зору та поле зору медиків потрапив чоловік, який взагалі нічого про себе не пам'ятав - буває ж таке… Його знимку повішали у Фейсбуці і всі прагнули допомогти чоловікові повернутися до життя. Начебто знайшли - аж з Росії зголосилися. Всі прикмети зовнішнього вигляду збігалися і навіть татуювання. Та коли російські родичі вирішили забирати, з’ясувалося - не їхній. Начальник  поліції Василь Страшівський був здивований збігом зовнішності, але факт - майже двійники. Народ продовжив пошук родичів чоловіка, який втратив пам'ять і знайшли у Хмельницькій області. Правдиві родичі його забрали. Але нас цікавило, яким чином чоловік позбувся пам’яті. Побиття не було, ствердив шеф поліції. Але додав: медики допускають, що чоловік міг випити незрозумілого спиртного і це дало паскудний ефект. З’явився той пан на наших теренах з боку вокзалу…  А ще Василь Степанович розповів, що у Новорічну ніч до них зателефонував невідомий, повідомив, що загубився, а коли його попросили розповісти, що бачить, то назвав колію залізничну і багатоповерхові будинки, які світяться. Пінкертони  вирахували, що такий пейзаж може бути хіба біля Нового Калинова. Знайшли у полі чоловіка, який вмостився відпочивати у холодному полі. Він просто завчасу зустрічав новоріччя

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Юні науковці не поступаються дорослим

Добромильська школа стала місцем проведення учнівської науково-дослідницької конференції "Андрей Шептицький - будівничий держави, князь Церкви, лідер нації", яку влаштували нам громадські організації "Святий Юр" (Львів), "Старосамбірщина-3000", районна рада, відділ освіти за підтримки голови Ради розвитку Старосамбірщини Максима Козицького. Свої, можливо, перші наукові роботи представляли Марія Оринчак (Старий Самбір), Ксенія Хадай (Добромиль), Ярина Сорочак (Хирів), Олена Яворська (Міженець), Соломія Дробіняк (Скелівка), Микола Дячук, Назар Годованець (Стрілки). Оцінювало роботи поважне журі - Іван Вакарчук - Герой України, доктор фізико-математичних наук, Ігор Калинець - поет, громадський діяч, лауреат державної премії  імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Львова, Валерій Калинюк - голова Громадської ради "Святий Юр", Олег Паска - голова ГО "Народна справа", Михайло Кріль - доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії Центральної і Східної Європи ЛНУ, Борислав Рибак - перший директор Музею народної архітектури та побуту "Шевченківський гай", Орислава Хомик - голова Всеукраїнського громадського об'єднання "Союз Українок", Петро Шкраб'юк - доктор історичних наук, письменник, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Ірини Вільде.

 

Оксана ПЕТРІВСЬКА.

 

Зупинка Дюдяєва

Не так давно Старосамбірська районна рада оголосила конкурс на найкраще оздоблену автобусну зупинку. Акція розпочалася, люди в селах задумалися над тим, як би перетворити свої зупинки у привабливі. Перед тим, звісно ж, відремонтувати. Наш репортер у соцмережах запроновував горянам надсилати фото відреставрованихворіту села. Наразі не надійшло жодного мистецького "творіння". А от коли ми їхали у Старий Самбір, то зупинилися біля зупинки "Торчиновичі". Сфотографували і перепитали у чоловіків, хто їм таке диво звів. Відповіли: "То наш, Юрій ДюдяєвПідприємець". Добре, що там є такий підприємець, може нехай і інші сільські "олігархи" теж саме утнуть, а ми про них в газеті для майбутніх поколінь напишемо.

 

Роман ПОГОНИЧ.

 

«Хтось Катерині нарадив, що не відійде у засвіти, поки на неї ще люди жаль тримають»

Я хочу, щоб ви описали в газеті цю історію, бо в часі Великоднього Посту вона може бути повчальною. Мене особисто все це вразило до глибини душі…

У середині дев'яностих я вчилася у Львівському Національному університеті разом з Катериною (прізвище тут не важливе). Ми з нею поскандалили ще на першому курсі. Вона - львів'янка, із заможної родини. Демонструвала зі себе казнащо. Нас, дівчат з провінції, такі панночки, м'яко кажучи, зневажали. І не тому, що ми глупіші за них - радше навпаки. А тому, що не тусувалися з пацанами у барах, одягалися, як селючкиНу, самі розумієте, про що яХоча і одягатися гарно була охота, і на тусовки ходити, але батьки були бідними і страшенно бракувало грошей. Так ось, Катерина одного разу мене дуже боляче образила. Стерпіла, але з того часу ми навіть не віталися. Я для неї перестала існувати, вона - для мене. Після років студентства я повернулася у ту ж провінцію. Сімя, хата, робота - купа клопотів. Та й, повірте, з роками стали забуватися друзі студентської лави. Одного разу, щоправда, їздила на зустріч випускників, яка перетворилася не у спогади про те, як було, а вихваляння, якими сталиЛьвівської Катерини тоді не було з нами, але вона й не заважала б мені особисто, бо прохолода так і не минула

 

«У нас сім’ї розлучаються, щоб соціальну допомогу мати - ніхто працювати не хоче»

Нам приємно, що публікації з приводу ринку праці на наших теренах викликали серед людей резонанс. Було немало дзвінків з розмаїтими міркуваннями. Що цікаво, телефонували не ті, які хочуть знайти собі роботу, а ті, яких дуже дратує те, що інші не хочуть працювати…

І якщо вони стоять на "біржі праці”, то ще й поміч від держави отримують. Хоча держава, як відомо, нікому нічого не дає. Вона просто відбирає у одних і віддає іншим. Отож, працюючий люд утримує своїм коштом тих, які не хочуть трудитися. У нас тепер таке модне життя настало…