Новини

Зупинка Дюдяєва

Зупинка Дюдяєва

Не так давно Старосамбірська районна рада оголосила конкурс на найкраще оздоблену автобусну зупинку. Акція розпочалася, люди в селах задумалися над тим, як би перетворити свої зупинки у привабливі. Перед тим, звісно ж, відремонтувати. Наш репортер у соцмережах запроновував горянам надсилати фото відреставрованихворіту села. Наразі не надійшло жодного мистецького "творіння". А от коли ми їхали у Старий Самбір, то зупинилися біля зупинки "Торчиновичі". Сфотографували і перепитали у чоловіків, хто їм таке диво звів. Відповіли: "То наш, Юрій ДюдяєвПідприємець". Добре, що там є такий підприємець, може нехай і інші сільські "олігархи" теж саме утнуть, а ми про них в газеті для майбутніх поколінь напишемо.

 

Роман ПОГОНИЧ.

 

«Хтось Катерині нарадив, що не відійде у засвіти, поки на неї ще люди жаль тримають»

«Хтось Катерині нарадив, що не відійде у засвіти, поки на неї ще люди жаль тримають»

Я хочу, щоб ви описали в газеті цю історію, бо в часі Великоднього Посту вона може бути повчальною. Мене особисто все це вразило до глибини душі…

У середині дев'яностих я вчилася у Львівському Національному університеті разом з Катериною (прізвище тут не важливе). Ми з нею поскандалили ще на першому курсі. Вона - львів'янка, із заможної родини. Демонструвала зі себе казнащо. Нас, дівчат з провінції, такі панночки, м'яко кажучи, зневажали. І не тому, що ми глупіші за них - радше навпаки. А тому, що не тусувалися з пацанами у барах, одягалися, як селючкиНу, самі розумієте, про що яХоча і одягатися гарно була охота, і на тусовки ходити, але батьки були бідними і страшенно бракувало грошей. Так ось, Катерина одного разу мене дуже боляче образила. Стерпіла, але з того часу ми навіть не віталися. Я для неї перестала існувати, вона - для мене. Після років студентства я повернулася у ту ж провінцію. Сімя, хата, робота - купа клопотів. Та й, повірте, з роками стали забуватися друзі студентської лави. Одного разу, щоправда, їздила на зустріч випускників, яка перетворилася не у спогади про те, як було, а вихваляння, якими сталиЛьвівської Катерини тоді не було з нами, але вона й не заважала б мені особисто, бо прохолода так і не минула

 

«У нас сім’ї розлучаються, щоб соціальну допомогу мати - ніхто працювати не хоче»

«У нас сім’ї розлучаються, щоб соціальну допомогу мати - ніхто працювати не хоче»

Нам приємно, що публікації з приводу ринку праці на наших теренах викликали серед людей резонанс. Було немало дзвінків з розмаїтими міркуваннями. Що цікаво, телефонували не ті, які хочуть знайти собі роботу, а ті, яких дуже дратує те, що інші не хочуть працювати…

І якщо вони стоять на "біржі праці”, то ще й поміч від держави отримують. Хоча держава, як відомо, нікому нічого не дає. Вона просто відбирає у одних і віддає іншим. Отож, працюючий люд утримує своїм коштом тих, які не хочуть трудитися. У нас тепер таке модне життя настало…

 

Фантастично: Самбір хоче стати Оксфордом! Але хіба не фантасти рухають світом?

Фантастично: Самбір хоче стати Оксфордом! Але хіба не фантасти рухають світом?

Ідея створення «Колегіуму Анни Ярославни» проходить випробування конкурентами, але думати треба, чи будуть студенти і де потім працюватимуть

Закрилося ПТУ, яке діяло у колишній виховній колонії. Останні люди, що там працювали пішли. Журналістів зацікавило, що буде з капітальною будівлею колишньої колонії? Мер Юрій Гамар наразі не міг нічого сказати, бо якщо пенітенціарна система закриває свою установу, то це ще  не означає, що віддає її на баланс міста.

 

Собаче життя

Собаче життя

У понеділок під вечір зателефонував депутат Самбірської міськради Роман Пицик і повідомив: до нього звернувся воїн АТО (7 ротацій), якого покусали вуличні пси. Що з цього приводу думають комунальники? Найгірше, сказав воїн, в лікарні нема необхідної вакцини, а ще повідомив, що того дня до шпиталю звернулося п'ять потерпілих від укусів. Якесь собаче життя у людей... А у вівторок прийшов самбірянин Петро Качмарик і розповів: в Самборі гостював Заслужений працівник культури з Луцька і в неділю на площі Франка на нього напав собацюра. З рваною раною звернувся у лікарню - сироватки не було. Поїхав лікуватися у рідний Луцьк, а звідти зателефонував у Самбір - 5 необхідних уколів йому обійшлися у 2 тисячі гривень. "Гарний" спогад про місто...

 

Роман ПОГОНИЧ.

 
Більше статтей...