Новини

Ну, ніяк не дають Ігорю Нестораку хоч головою Громадської ради у ратушу увійти

Ну, ніяк не дають Ігорю Нестораку хоч головою Громадської ради у ратушу увійти

Якщо ми потішимо читача тим, що “в Самборі утворено ініціативну групу з підготовки та проведення установчих зборів з обрання Громадської ради при виконавчому комітеті Самбірсь- кої міської ради на 2016-2018 роки”, то радості від того буде не так вже й багато. У нас бо не одну раду створювали, обирали - був би ефект.

Міський голова Юрій Гамар відповідно до Постанови Кабміну 8 лютого утворив таку ініціативну групу, яка, як твердить прес- служба міськради, провела відповідну підготовчу роботу. Станом на 18 березня, надійшли заяви на участь в установчих збо­рах від 8 інститутів громадянсь­кого суспільства. Простіше кажу­чи, громадських організацій. На­прикінці минулого місяця уста­новчі збори обрали персональ­ний склад Громадської ради при виконкомі. Головою обрали Ігоря Несторака від Благодійного фон­ду Андрія Лопушанського, зас­тупником - представника ГО

"Самбірський автомайдан" Анд­рія Охнича, секретарем - Вален­тину Згоду від ГО "Спілка учас­ників бойових дій АТО Самбірщини". Судячи з того, як про це прозвітувала прес-служба, нови­на начебто позитивна. Призна­чення Ігоря Несторака на таку ви­соку громадську посаду було б правильним з точки зору госпо­дарів ратуші бодай тому, що сво­го часу Ігоря Йосиповича мер не запросив у члени виконкому, хоча такі наміри у партії БПП були. Ми собі думали, що новою посадою для пана Несторака - радника нардепа Андрія Лопушанського, влада вирішила згладити ситуа­цію і навіть зблизитися зі самим Андрієм Ярославовичем, але стався казус. Коли виконком затверджував Громадську раду при собі, то кандидатуру Ігоря Йосиповича, за якого проголосува­ли 8 громадських організацій, відхилили. Про цей невеселий факт повідомив редакції сам пан Несторак.

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Друге народження «Жовняра»

Друге народження «Жовняра»

Чверть століття народ України знає, що уродженець Галичини, душпастир о. Михайло Вербицький понад 150років тому поклав на музику вірш уродженця Київщини Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна" - і цей твір став Державним Гімном країни. Цим вони увіковічнили себе на віки. Але небагатьом відомо, що Вербицький є автором ще й інших творів.

ЧИМАЛО їх прозвучало на фестивалі хорової пісні ім. Михайла Вербицького, який традиційно влаштовує відділ культури Старосамбірської РДА у Стрілках - селі, де з 1853-го по 1855-й рік він священикував. Відкрили імпрезу "Отченашем" на мелодію автора музики Держав­ного Гімну наймолодші учасники - школярі Верхньолужоцької ЗСШ, а завершили господарі - народ­ний хор Стрілок "Бойківщина" ви­конанням "Ще не вмерла Украї­на". А поміж ними співали народ­на хорова капела "Світанок" з Добромиля, народний хор "Візе­рунок" зі Стар’яви, народна хоро­ва капела "Дністер" зі Старого Самбора, жіночий вокальний ансамбль "Вишиванка" з Хирова, парафіяльний хор з Головецького і чоловічий вокальний ансамбль "Стривігор" з Хирова. В програмі був один-два твори Михайла Вер- бицького, але виключно на реліг­ійну тематику. А от у виконанні чо­ловічого камерного хору "Заспів" Народного дому м. Старий Самбір уперше чув його пісню-поему "Жов- няр". "Щоб її відшліфувати, - роз­повів керівник "Заспіву", началь­ник відділу культури РДА Петро Юрчик, - довелося добре, як ка­жуть, попотіти. Це, по-перше, мо­нументальний, а, по-друге, склад­ний у вокальному виконанні твір. Але ми його осилили, що не вда­валося багатьом відомим колек­тивам". А тому, вважаємо, треба, щоб "Жовняра" Михайла Вер­бицького у виконанні "Заспіву" по­чула Україна.

 

Ігор ТИЛИЧКО.

 

Угорський дипломат вклонився могилі предків і поговорив про майбутній пам’ятник

Угорський дипломат вклонився могилі предків і поговорив про майбутній памятник

Зважаючи на міжнародний присмак, подія у Старому Самборі значуща. Ну, погодьтеся, не часто приїжджають консули генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Віда, дослідник минувшини Андрас Штримпл відвідали захоронення в'язнів колишнього концтабору НКВС №22 в місті Старий Самбір.

Офіційною мовою - суп­роводжували гостей голо­ва райради Тетяна Терлецька, заступник голови райради Микола Мартич, зас­тупник голови РДА Ігор Жук, міський голова Ігор Трухим. Дип­ломати у такому товаристві за­хотіли обговорити з владою вста­новлення пам'ятника жертвам сталінського терору в 1944 - 1949 роках. Видатки на проведення робіт із встановлення монумента угорська сторона бере на себе.

Варто сказати, що концтабір знаходився у Старому Самборі у приміщеннях колишніх казарм угорської армії. Полонених зму­шували працювати в камено­ломні і на заготівлі лісу. Взимку від поганого харчування за­мерзлі люди хворіли і масово вмирали, у тому числі і від тифу. Хоронили їх у загальній могилі, там, де донедавна була військо­ва частина. Точну кількість за­мордованих в'язнів історики ще не з’ясували. Зараз там стоїть скромний дубовий хрест. На табличці напис угорською та ук­раїнською мовами. Цей хрест, розповіла у розмові з нами Тетяна Терлецька, був встанов­лений у часі, коли районом керу­вав Володимир Горбовий. Вид­но, прийшов час увіковічнити це місто монументом.

За неперевіреною інформа­цією, біля місця захоронень роз­дали земельні пляци. Треба буде щось міняти.

 

Роман ПОГОНИЧ.

 

У Добромилі мацеї з подвір'я переносять на цвинтар

У Добромилі мацеї з подвір'я переносять на цвинтар

Колись давно нам розповідали про те, що біля одного з будинків у Добромилі подвір’я викладене мацеями з єврейського цвинтаря. Треба організуватися, щоб ту чиюсь паскудну помилку виправити. Нам така історія видалася ще тоді навдивовижу неймовірною. Але цвинтарні плити, виявляється, таки лежать...

БОГУ дякувати, активісти з Добромиля,зокрема депутат райради Роман Цицик, міської - Іван Кричківський, організували однодумців і розпочали вивезення мацей на цвинтар. Щоп­равда, роботи трохи призупинили, оскільки на цвин­тарі ще було мокро. Допомагають і волонтери. У цих роботах, а мацеями вкрито приблизно 200 квадратних метрів землі, зацікавлені і представники єврейської громади у Львові. Одне слово, початок є і історична справедливість восторжествує. А ще у народі кажуть, що коли десь щось цвинтарне лежить не там, де має лежати, то і добра там не буде. Роман Цицик сказав, що родина, яка там мешкає, не є надто заможною... Та найбільше нас цікавило, чому ж плити опинилися на цьому місці? Виявляється, колись там жив головний гестапівець Добромильщини, а через ненависть до євреїв встелив подвір’я плитами єврейських могил. Коли розпочалися розкопки, каже пан Роман, хтось із заїжджих євреїв читав надписи на плитах. Вони свідчать, що у Добромилі були поховані дуже поважні євреї.

Роман ПОГОНИЧ.

 

Вільшаницькі діти уже потурбувалися про майбутні покоління

Вільшаницькі діти уже потурбувалися про майбутні покоління

Посадити дерево - це одвічно благородна справа. Посадити його у гурті з однодумцями - це спогад на усе життя і безцінний вклад у зелену скарбницю, дарунок майбутнім поколінням, справжню ціну якого зрозуміють через десятки років. Колектив Вільшаницької школи провів акцію "Майбутнєлісу - у твоїх руках".

НЕПОДАЛІК школи є земель­на ділянка, поросла чагар­никами. Колишній випуск­ник школи, а нині лісівник Дрогобицького лісгоспу П. Герич придбав саджанці - дуба - 270 штук, модрини - 330 штук... Пого­да була не найкращою, але вона нас не лякала. Школярі з вчителем трудового навчання В. Яцківим, працівниками школи взяли­ся до праці. Хлопці гострими "ме­чами", які дав для роботи житель Вільшаника В. Бандура, пробива­ли грунт і обережно опускали у отвори корінці саджанців. Працю­вали вправно, бо не раз допома­гали лісівникам. Кілька рухів - і позаду залишаються рядки май­бутнього лісу. Відразу забивали кілки біля саджанців, аби хтось не пошкодив маленькі деревця.

Щоб відділити спортивний майданчик для молодших шко­лярів, стадіон, висадили 80 со­сен. А ще діти розвішували на де­ревах дерев'яні хатинки для птахів.

 

Іванна ГЕРИЧ, педагог-організатор Вільшаницької СЗШ І - ІІІ ст.

 
Більше статтей...