Як «Моцні бойки» та Наталя Голяк у Криве озеро весілля «возили»

Як «Моцні бойки» та Наталя Голяк у Криве озеро весілля «возили»

Натрапив на новину - «Моцні бойки» зі Старосамбірщини та неперевершена ведуча Наталія Голяк були на весіллі у Кривому Озері Миколаївської області. І не зле забавили публіку. От я собі подумав: одна справа - у нас провадити весілля, а зовсім інша - там. Але ж наші ризикнули! І чим не тема для газети? Наш гість - Наталія Голяк.

- Наталю, для початку розкажіть, хто вас у таку даль з нашого Підкарпаття запросив на їхній Південь?

- Запросили мене батьки нареченого Артура - Юрій та Ірина Крохмаль - переселенці після сумнозвісної операції «Вісла». Я познайомилася з ними на Всесвітніх Бойківських фестинах у Турківському районі. Потоваришували. Не змогла відмовити. Самій цікаво було…

- Я чому про це питаю? Бо свого часу на Миколаївщині проходив студентську практику і здалося мені, що там люди просто живуть - аби була зарплата і робота. Ніякого національного коріння, українська мова - вряди-годи, уже не кажу про якісь традиції.

- На жаль, там українські традиції, як і мова, майже не збереглися. Точніше сказати, призабулися надовго… Саме ця чудова родина, до якої ми їхали, збираючи на весілля гостей, вирішила показати їм наше, прадавнє, галицьке. Мушу зізнатися, у мене був деякий страх, навіть спочатку відмовилася і взяла два тижні на роздуми. Але як тільки почула, що у компанії зі мною будуть «Моцні бойки» з Ріп’яно, то збагнула: з цими хлопцями навіть у Криве озеро не страшно.

- Якщо вірити фото, то ви разом з «Моцними бойками» були чи не єдині у вишиванках. Як себе почували у цьому вбранні і як там сприймали вас?

- Ми з самого початку, коли готували сценарій з «бойками» Миколою та Василем Левицькими, скрипалем Йосиповичем – його усі так називали, та сопілкарем Михайлом, передбачили, що мусимо бути у вишиванках. Це те перше, що мало б стати відтворенням справжнього бойківського весілля… Потім нам розповідали, що нас там чекали з нетерпінням протягом трьох місяців - батьки наречених створили рекламу і тамтешні жителі міста ніяк не могли діждати - що ж ми за артисти такі самобутні…

- Бачив відео, як гості «вишивали» коломийки. Вміли, чи по ходу справи вчилися?

- На цьому пам’ятному для мене весіллі серед музик були не лише ми, а й артисти з Умані, так би мовити, сучасні і для підстраховки. Однак, як тільки розпочинали свою працю музиканти, то гості віддавали перевагу «Моцним бойкам» та коломийкам. Я вже не знаю, скільки разів ті коломийки звучали, але забава була фест – молодь стрибала, як могла, як уміла. А нареченого батько коломийки танцював беззупину, хоча цей танок для фізично витривалих.

- Ви провадили не одне весілля тут, і вперше - на Півдні України. Є якісь відмінності у традиціях?

- Дуже багато. На Миколаївщині, я це відчула, більше давніх традицій - видно, батьки наполягли. Молодята Артур і Марія не хотіли звичаїв, але тато з мамою вирішили повернути дітям те, чим самі жили. Молодята потім були в захопленні. А що стосується порівняння, то, скажімо, в Самборі наречені уже більше осучаснюються, хоча не розуміють, що наші прадавні забави та весільні ігри - то значно цікавіше, ніж банальна дискотека під живу весільну музику. У нас правдиві традиції зберігаються (без примусу) ще десь на Старосамбірщині чи Турківщині.

- Спитаю у вас як досвідченої ведучої забав. Весілля для вас - уже ремесло, в якому все «відкатано» та випробувано попереднім досвідом, чи кожна забава - це щось творче, відмінне від попереднього?

- Кожне весілля різне, до кожного свій підхід. Я ретельно готуюся, вивчаю, так би мовити, запит молодят та їхніх батьків. Жодне весілля не схоже на попереднє і усталеного сценарію просто не може бути.

-Мушу зізнатися, що сам трохи старостував колись на весіллях - це коли був староста, а не тамада, і, побачивши гостей, відразу міг визначити, яким буде весілля. Якщо багато молоді - це супер. Якщо ж батьки наречених просять своїх вуйків, цьоток, бо то родина, яка, може загніватися, то й забава не така запальна. До того ж, часто-густо самі молодята пристарших гостей можуть не знати… А ще коли батьки запрошують на весілля дітей своїх начальників або колег - то це якось неприродно виглядає. Що з цього приводу скажете?

- Певна річ, родичі, далекі або близькі, начальники батьків, як правило, мусять бути, бо не запросиш - загніваються. Але, з мого досвіду, гості діляться за віковим цензом пів на пів. Тоді я імпровізую програму для старших і для молоді. Окремо - для діточок… Ніхто ображеним не залишається. І найголовніше - треба мати спільну мову з музикантами. Тоді й весілля на одному диханні.

- Читачам, мабуть, цікаво буде дізнатися і таке: що б ви порадили людям, які готують весілля, ювілеї чи інші врочистості?

- Запрошуйте на гостини тих, з ким вам самим буде цікаво. Як і їм - з вами. Які б чудові музиканти не були, але на будь-якому торжестві має бути ведучий, аби гуртувати гостей. Щоб не звелося усе до банального: «Ну, давайте вип’ємо». Що після цього запам’ятається ювілярові? Та нічого.

- Люди витрачають на забави шалені гроші. Ви вважаєте, що це оправдано? Чи не ліпше цим коштом влаштувати дітям весільну подорож?

- Цікаве запитання. Ми йдемо до того часу, що будуть робити невеликі весілля. Якщо молодята хочуть забави, то батьки повинні їм влаштувати, але залишити трохи грошей і на пам’ятну весільну подорож.

- Давайте поговоримо про столи. Вам, очевидно, доводилося бачити гору харчів у кілька «поверхів». Поки верхнє їдять, нижнє скисло. Як потрапити у ту «серединку», щоб і гості були ситі (не обмовляли потім), і недоїдків залишалося обмаль? І, до слова, порівняйте щедрість столів у нас і у Кривому озері на Миколаївщині.

- Знаєте, чим відрізнявся Миколаїв від наших застіль. У Кривому озері подавали більше традиційні українські страви, наприклад, бульйон і смажені деруни. І люди смакували з задоволенням. Навіть звичайна галяретка йшла «на ура». У наших краях, які йдуть до Європи, столи уже більш вишукані, дорогоцінні, нестардатні. Ми тут «олігархи», а вони там - бідніші, але простіші. І трагедії з кількості страв на столі не роблять. Якби у нас дали у пластмасових склянках теплий бульйон, то господарів обмовили б на всі майбутні покоління. А там - норма. І весілля на 230 осіб у наметі нікого не дратувало. Зрештою, там ще нема таких розкішних мраморних весільних залів, як у нас.

- Відійдемо від забав. Жителі нашого міста знають вас як ведучу багатьох заходів як у Народному домі, так і на майданах. У минулому номері ми підняли тему порожніх глядацьких залів на патріотичних імпрезах, бо вважаємо, що артистам та ведучим дуже некомфортно спілкуватися з порожньою аудиторією. Яка ваша точка зору?

- Коли виходжу на сцену і бачу у залі п’ять осіб (і таке було) мені хочеться плакати. Хоча знаю, що тих кілька, які прийшли, хочуть нас послухати. І я для них працюю. Але хочеться, щоб зал був повним, тоді відчуваєш контакт і втіху від своєї роботи. Мені пощастило, бо маю ту працю, яку люблю, а тому можу змиритися з будь-чим.

- Ми не так часто спілкуємося з працівниками культури, то вже за нагоди запитаю: час од часу йдуть нарікання від молоді на те, що у вихідні нікуди діватися. Залишаються хіба бари… Покоління старше ще пам’ятає дискотеки у тодішніх Будинку культури, Будинку офіцерів, в «клітці» парку культури…

- Нам би хотілося трохи відновити наш Народний дім, щоб молодь туди з задоволенням пішла. Але це справа майбутнього.

Роман ІВАНЧУК.

 

Коментарі  

 
0 #1 Криве ОзероНаталя 22.04.2018 15:05
Добре, що Наталя Голяк висловила свою думку. Виходить, що гасло "Схід і Захід - разом" у нас тільки на словах? Уже був у нас один такий регіон, де вважали, що вони найбагатші у мармурових палацах, що вони олігархи і всіх годують. ТО чим це закінчилося? А тепер вже від західняків чуємо такі закиди. Тільки ці порівняння некоректно звучать з вуст весільної ведучої і співробітника державної установи!
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити