Життєві «університети» Івана Романяка

Життєві «університети» Івана Романяка

Не так вже й багато керівників з наших теренів, пройшовши лихі дев’яності, зуміли врятувати свої підприємства

У кожного покоління свої випробування та виклики. У тих, хто народився наприкінці п’ятдесятих у минулому столітті, особливо у селах, надто цікавого дитинства не було. Це були діти, які знали ціну праці - спочатку на батьківському обійсті, а потім з мамою - у ланці. Ланка - це коли сім’я має купу рядочків цукрових буряків чи вистелений льон на серпневих росах... 

ЦЕ ТІ діти, які випасали череду гусей десь на водоймі, у тій же водоймі й купалися. Старшим довіряли більше - пасти чергу худоби. А черга - це коли півсела зводить своє мукаюче стадо - поза сотню хвостів, а дітиська женуть на пасовиська. То була велика відповідальність, бо корова для кожної сім’ї була найбільшою годувальницею... На пасовисько дітям давали кілька шматків грубо вкраєного хліба, перемащеного смальцем і викладеного зверху дольками цибулі. Увесь той смаколик змотували у свіжу газету і коли розгортали, то канапки духм’яно пахнули пропрілою цибулькою і поліграфічною фарбою. А ще це було покоління, яке знало, що порвані на п’ятках шкарпетки не викидують, а зашивають, і мама одну спідницю чотири рази перелицьовувала з одного боку на інший. Це покоління знало, що костюм зі старшого брата обов’язково виношував молодший, що у вересні діти не ходять до школи, поки батьки не прибрали з поля бульбу, кукурудзу, пастевні буряки і таке інше. Це те покоління, якому належить мрія: аби влітку корова здохла, а взимку - школа згоріла... Але це були діти, як змалку знали, що для того, аби чогось досягти і вибратися з втомленого працею села, треба все ж вчитися. І вони вчилися... Може за когось з них батьки і давали хабар при вступі до інституту, вирощуючи на продаж биків на «три метри», але під час науки викладачі вишів уже були чесніші за чесних і грошей за свої «освітянські послуги» не брали... Це було те покоління, яке часто віддавало свої стипендії батькам у загальну копилку, а потім соромилося звідти брати. На свої потреби заробляли вночі, коли розвантажували вагони. Тішилися студенти, що цього разу випала на долю цибуля, а не мішки з цементом, що в’їдався у всі пори шкіри.

Ми навмисне про це так детально написали, бо нинішнє покоління - уже наші діти і внуки, мало орієнтуються у тому, які ж випробування проходили старші. Ті, тодішні, йшли у життя без протекцій батьків, впливових земних небожителів і змалку вчилися давати собі раду самі... І свої житейські «університети» проходили не у затишних аудиторіях...

Усе це, чи може навіть більше, довелося пройти й Івану Романяку з Новосілок. Різниця від інших, мабуть, лиш у тому, що мама, матір трьох синів, важко працюючи у колгоспі, надірвала собі здоров’я, і більше п’яти років пролежала у ліжку. Усі клопоти упали на синів та чоловіка. А батько - пан Микола, і досі живе. Самотньо, бо сини розійшлися, але ніколи не забувають рідної оселі...

Це уже нині Іван Романяк у Самборі і не тільки - чоловік знаний, керує одним із найпотужніших автопідприємств - АТП-14608. Він заможний - і це також усі знають. Знають і не конче сприймають, бо живемо у трохи інший час, ніж було тоді. Але знають далеко не усі, скільки грошей віддає бідним, релігійним громадам, освітянам, спортсменам... Іван Миколайович забороняє будь-кому розповідати про своє меценатство.

Нині не люблять успішних, називаючи їх поганими словами, але ніхто нікому не заважав домагатися успіху. І ніхто не знає, як цей успіх приходив... Керівнику автопідприємства доводиться відповідати нині за багато речей - чому зросла вартість проїзду, якщо відчутно зросла вартість бензину та дизпалива? Чому нахабніють водії у ставленні до пільговиків, або чому не виїжджають не лінії? Не їдуть, бо машини ламаються на поганих дорогах, не їдуть, бо катастрофічно бракує водіїв на порівняно невисокі зарплати. А водії і справді не люблять пільговиків, бо, виїжджаючи у рейс, хочуть заробити - і це така ж правда, як і та, що пільговики мають свої права... Та навіть при всьому цьому з’явилася у автоперевізників інша проблема - нестача пасажирів. Хтось не їздить, бо через бідосю грошей не має, а хтось взагалі виїхав на заробітки і маршрути Самбірського АТП його не переймають... У всьому цьому коловороті подій Іван Романяк розпочинає робочий день о шостій ранку, а почасти о дванадцятій ночі закінчує. Попри це, вистачає часу і на сім’ю, близьких родичів, друзів і на спорт, і на туризм. Зрештою, якщо глянути нині, як тримається Іван Миколайович, то йому і не даш шісдесяти років. Днями святкує ювілей!

Про цього керівника можна багато розповідати - хтось буде захоплюватися, хтось нарікати, але беззаперечним є один історичний факт: він наприкінці дев’яностих зумів зберегти підприємство. Багато райцентрів навіть з потужними іменами та багатотисячним населенням свої АТП втратили - чи то не витримували конкуренції, чи то піддалися впливу тодішніх «рейдерів» в особі податківців, владоможців чи деяких одіозних владних партій... Не хочеться згадувати ці часи, однак тиск на керівників був шаленим. Здавалося б, чиясь невидима рука брала за горлянку ті підприємства, які ще дихали. І було важливо зробити все, щоб не втратити колектив, матеріальну базу і все таке інше. Іван Романяк очолив підприємство, на яке прийшов працювати одразу після інституту, коли різні борги, у тому числі і податкові, сягали майже 3 мільйони гривень. І це був 1998 рік - рівно двадцять років тому. Зарплату водіям боргували за 12-17 місяців. Довелося Івану Романяку гасити борг із зарплати і виходити на поточну проплату.

А тепер - про день нинішній. У рік різних податків АТП-14608 платить 8 мільйонів гривень, мають на роботі 250 працівників, 130 маршрутів і за усіма економічними показниками Самбірське АТП нині на другому місці в області - після Львівського.

...І хто б та що мені не казав після цієї публікації, переконаний у тому, що герой оповідки насправді є героєм бодай би тому, що врятував підприємство. Я не буду нині перераховувати те, що втратив Самбір за час незалежності. Втратили слабодухі, а сильні вижили...

Роман ПОГОНИЧ.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити