Світлини, обпечені війною

Світлини, обпечені війною

Доброволець ОУН Василь Спаньчак організував у Самборі фотовиставку своїх побратимів. Коли оглядав експозицію, було відчуття того, що світлину не заміниш жодними словами. Їх просто треба бачити, щоб відчувати серцем і той великий біль, який принесла війна, і ту маленьку радість, яка на війні все ж є. Обличчя бійців промовисті...

ЛОВИВ себе на думці, що навіть на фронті очі бійців світяться добром... Під час відкриття імпрези було багато слів про війну, про любов до Вітчизни та ненависть до ворогів. Зрештою, коли слухав, то відчував, що мої ровесники та й молодші бачили у житті те, чого я не бачив. Вони бачили смерть на сході, коли інша Україна жила і насолоджувалася миром.

Я давно знайомий з Василем Спаньчаком. Далеко не бідний чоловік, мав свій бізнес, авторитет, депутатство у міській раді, а в одну мить зірвався з благого місця і поїхав допомагати друзям відстоювати мир на рідній землі, ризикувати, псувати своє здоров’я... І це в далеко не юначому віці. Ці хлопці заслуговують на увагу та повагу. Вони на якийсь час забули власні імена, бо на фронті послуговуються «позивними». Це як тоді, у часи боротьби ОУН-УПА і з тим же ворогом... Зрештою, нинішні добровольці батальйону ОУН, які воюють на сході, продовжують добрі традиції батьків і дідів, хоча ліпше б тих традицій не було, ліпше був би мир... І ще про добровольців. Пригадайте той час, коли закінчився Майдан і розпочалася війна. Генерали плакали, що нема війська і тоді нішу зайняли добровольці. Ми шукали для них одяг, бронежилети, збирали харчі. А вони уже були на передовій супроти добре озброєного москаля. І мені трохи печально нині, що після того, як українська армія зміцніла, про добровольців деякі владні мужі говорять не конче добре. Ба, більше - багатьох судять. Начебто за злочини у мирній Україні. Певна річ, за злочин треба карати, але я почасти списую деякі речі на психологічний стан тих же добровольців, які повернулися з фронту. Так, це справді люди, яких можу назвати «безбашенними». Власне такі у перші дні російсько-української війни з порожніми руками, але з патріотизмом у серці йшли на передову.

Саме про це я думав під час презентації обпечених війною світлин, хоча дивитися важко, бо війна ще не закінчилися... Я навіть фільм «Кіборги», незважаючи на численні запрошення, ні разу не бачив, бо на сході і далі гинуть наші хлопці. Я подивлюся «Кіборгів» наступного дня після перемоги над Московією...

Роман ПОГОНИЧ.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити