Неділя, 14 жовтня...

Неділя, 14 жовтня...

У неділю було 14 жовтня. Ця дата викликає виключно патріотичні почуття. Принаймні, з часів незалежності. І практично неможливо знайти на наших теренах села чи міста, які б у цей день не вклонилися пам’яті Захисників Вітчизни. Ми зупинимося на деяких подіях, які якраз цьогоріч видалися нам знаковими...

РУХІВЦІ Старосамбірщини і інші небайдужі вранці піднялися на гору Діл біля села Недільна. Там у 1943-му загинуло 43 бійці УПА у сутичці з німецькими фашистами. Їх поховали там же місцеві мешканці, піднявшись на гору наступного дня. Навіть у часи комуністичного безпам’ятства цю могилу ніхто не наважився зачіпати. Уже коли постала Україна, патріоти спорудили скромний насип, а вже потім задумали звести «Вежу Пам’яті», аналогів якій в Україні нема. Не знаємо, чи стала «Вежа» стежкою патріотичного паломництва для туристів, але є дати, коли небайдужі долають складний шлях ввись, аби помолитися у пам’ять про героїв. Отож, і 14 жовтня була молитва та щирі спогади. Дійство об’єднало півсотні молодих та літніх людей... А ще того ж таки дня товариство заїхало на старосамбірський цвинтар, щоб вклонитися пам’яті багаторічного голови райради, рухівця Володимира Горбового, який, до речі, волею депутатів став Почесним громадянином Старого Самбора (посмертно). Ми б не хотіли переходити на персоналії, бо вшанування героїв - справа честі кожного, але прибув і Андрій Корнат - заступник голови Центрального Проводу Руху...

У той же час громада та влада Самбірщини вшановувала пам’ять жертв Літомира. Це хутір, який неподалік Хлопчиць, але якого уже нема більше, як півстоліття. Колись давно Літомир став прихистком для десятка воїнів УПА, а енкаведисти так розлютилися, що спалили усі хати... Навіть тоді, коли відбулася Україна як держава, місцеві мешканці боялися згадувати про Літомир - настільки жорстокою колись була помста комуністичного режиму. Люди боялися, що комуністи повернуться знову...

Є події, які проходять, як правило, за одним сценарієм, бо ті сценарії настільки досконалі і просякнуті болем, що нічого до них не додаш. Але щоразу давній біль болить по-новому... Власне масово почали вшановувати героїв Літомира після того, як прийшов працювати на наші терени народний депутат Ярослав Дубневич. Перейнявся давньою історією, допоміг окультурити територію. І щороку напередодні Покрови тут і він, і його однодумці – депутати обласної ради, керівники району, діти, вчителі, одне слово, ті, які відмовляються визнавати Літомир неіснуючим хутором...

А у Рудках напередодні столітньої річниці від створення ЗУНР освятили пам’ятний хрест на місці перепоховання воїнів Української Галицької Армії. Вони були першими в сучасній історії України, хто організовано став на захист держави. І хоча від тих буремних і знакових подій минає 100 років, та їхні імена і їхній подвиг ніколи не зітруться в пам’яті народній. Вони викарбувані не лише на цій стелі, а й назавжди - в історії нашої нації.

А закінчити святкування Дня Захисника хотіли б скромною подією. Напередодні група молодих самбірян, які не хочуть афішувати своїх прізвищ, поприбирали на могилах з хрестами на території колишнього єврейського кладовища. Просто покосили бур’яни... І спасибі їм за це, бо державним мужам, які стоять чи сидять у поважних святочних патріотичних президіях, не завжди руки і пам’ять доходять до могил над кістками вояків УПА у цьому місці. Під вечір на Покрови прийшло туди зо два десятки людей разом з о.Дмитром Сенейком. Це не було велелюддя, але це було щиро... Знаєте, коли у ратуші збираються розмаїті діячі, у тому числі і з інших країн, та думають, що робити з хрестами на території колишнього кладовища, хлопці просто прийшли помолитися... І нехай ніхто і ніколи не каже, начебто ми про них забули...

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити