100 тисяч на краплину інсуліну не знайшли

100 тисяч на краплину інсуліну не знайшли

Завідувачка фінансовим відділом Самбірського міськвиконкому Раїса Сас звітувала про виконання бюджету перед депутатами міської ради. Картина непогана - вірте на слово, бо мільйонні надходження до казни гріють...

АЛЕ з усього моря цифр ми вибрали те, що видалося найцікавішим. Раїса Григорівна згадала тих, через кого у бюджет не надійшло стільки грошей, скільки цього хотілося б. Районна рада, яка «живе» на території міста, з певних причин перереєструвалася у Вощанці, а тому місто недорахувалося 131 тисячі гривень податку з фізичних осіб. Що нас вразило, то 25 тисяч не додала і податкова, але там поважна причина - у них постійний процес реорганізації, а от цифра, що справді б’є наповал, - від того, що хлібозавод перестав пекти хліб, а люди розбіглися хто куди, місто втратило 521 тисячу гривень податкових надходжень. Це, до слова, ціна того, що влада не змогла переконати власників не втікати від нас... Найбільшим платником податків залишається залізниця - 9 мільйонів гривень. За нею йдуть освіта, військові частини, центральна районна лікарня і швейна фабрика.

І хоч голосування за фінансовий звіт міста - питання формальне, але окремі обранці  не проголосували. Річ у тому, що уже кілька місяців поспіль Самбір не може собі дати раду з придбанням інсуліну для діабетиків і звинувачує районну владу. Але скільки б тих звинувачень не було, а медикаменту все одно бракує. Щоправда, мер Юрій Гамар, кидаючи палицю у бік «білого дому», не пояснив, чому винні керівники району, що в місті нема інсуліну.

Тему  інсуліну доволі настирливо  «просували» Ярослав Кузьмяк, Андрій Жовнір, мовляв, треба негайно вишукати 100 тисяч, бо не знати, що відповідати діабетикам, які без краплини інсуліну не можуть жити... А Роман Дзіковський, який має дотичність до аптек, вважає таку ситуацію катастрофічною - якщо у його заклад приходить хворий за інсуліном, а препарату нема, то стає страшно. Люди уже не просять “краплину життя”, а вимагають... Всі розуміють, що забезпечення цим медикаментом взяла на себе державна програма, але якщо біда, то треба допомагати коштами з місцевих бюджетів. Що цікаво, тих 100 тисяч того сесійного дня міські обранці не знайшли, але, певно, шукатимуть наступного разу... Хоча, ствердив Роман Дзіковський, 100 тисяч на інсулін - це три дні реалізації.

Додамо свого: за мільйонних доходів до бюджету знайти 100 тисяч, щоб врятувати чиєсь життя, не мало б бути складним процесом.

Лише наприкінці тижня міська рада, очевидно, збагнувши, що замало лише кинути камінь у бік «районного городу», дала пояснення, мовляв, на місто і район існує єдиний реєстр діабетиків. Районні начебто брали інсулін за рахунок міста і завинили майже півмільйона гривень. «Білий дім» не поспішає повертати. За день до цього офіційного тлумачення з боку ратуші заступниця голови РДА Леся Ленартовичанонсувала прес-конференцію з приводу інсуліну. Казала, що їй набридло відповідати міським діабетикам, що не з вини району у Самборі нема інсуліну. Будемо шукати істину разом, а тому не забудьте наступного тижня придбати тижневик «Високого Замку»...

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити