Господарі ратуші

Господарі ратуші

Журналіст «Високого Замку» був свідком формування нової владної команди Самбора

Позаминулого вівторка відбулося перше, найбільш робоче засідання Самбірської міської ради. Обранці формували керівну команду міста. Нагадаємо, мера обрали мешканці Самбора, секретаря - депутати. А гуртування заступників чомусь затягувалося. Але сталося!

Воїни АТО вимагають своїх пляців

Біля трибуни у сесійній залі згуртувалося кілька десятків емоційно налаштованих родичів воїнів АТО чи самі воїни. Не важко здогадатися, про що мова. Попередня влада прийняла рішення виділити 270 ділянок у мікрорайоні колишнього цукрового заводу. Процес пішов, люди почали виробляти документацію, але змінилася влада. Варто нагадати, що був і судовий позов Марії Сікорської з приводу того, що котеджі впритул підходять до одного з підприємств і, мовляв, не витримано санітарних норм. Суд був, але справу залишили без розгляду і це стало сигналом для власників майбутніх кварталів домагатися остаточного рішення про  наділи. Нинішні очільники ратуші у вимогах бійців АТО чи їхніх дружин помітили чийсь сценарій. Мабуть, натякали на попередників… На попередників можна звалювати абсолютно усе, однак,  справа в іншому - майбутні власники земель  опасаються, що їх кинуть. Принаймні, про це натякали… Думку громади, яка об'єднана однією проблемою, висловлював Володимир Когут, який, як розповів нам, того дня уже вп’яте відправив свого сина на схід за законами військової ротації. Не знає, як буде завтра, але від свого не відступиться ніхто. Більше того, твердив, що якщо когось із бійців, не дай Боже, привезуть у труні, то він особисто на Площі Пам’яті виступить перед скорботною громадою і розповість про зволікання з виділенням земель.

Пан Володимир зачитав заяву-вимогу до міської ради. У документі йдеться, що бійці, повернувшись додому, побачили безлад і тут. Не знають, що страшніше: гучна і видима війна, чи речі, які відбуваються у мирній Україні. "Бачимо, що самбірська місцева влада змінилася, але не бачимо змін у реальному житті. Нас не цікавлять ваші політичні чвари, нас не цікавлять ваші кадрові розбірки… Нас цікавить реальне життя наших сімей та людей в Самборі. Звертаємося до вас, пане голово. Тривалий час ви займалися волонтерською діяльністю. Ви організовували збір речей для наших бійців. Честь вам і хвала. Але, вибачте, в часи небезпеки для рідної землі у всі віки… цим займалися жінки. А здорові мужі брали зброю в руки. Так сталося, що ви тепер, ставши міським головою, перестали звертати увагу на наші проблеми. І гальмуючи рішення земельного питання нам, учасникам АТО, ви чините, щонайменше, непорядно, підриваєте бойовий дух солдатів… Ми зрозуміли, що поки самі не наведемо порядку у цьому питанні, порядку не буде… Ми прийняли непросту, але виважену заяву-вимогу, підтриману більшістю учасників бойових дій, жителів Самбора: до тих пір, поки не буде включено у порядок  денний сесії питання про надання попередньо виділених нам земельних ділянок, які нам обіцяла держава, які нам запропонувала попередня місцева влада і яких ми заслужили, ні одна сесія  не повинна розпочатися. Ми воювали з ворогами України за свою землю там, на сході, повоюємо з непорядною владою за неї тут, удома". Це звернення передали журналістам для публікації і ми не змогли їм у цьому відмовити. На словах доповідачі радили депутатам походити по військових частинах і розповісти воїнам, які їдуть на схід, чому не отримують  ділянок. Звинуватили окремих депутатів, мовляв, лобіюють у цьому питанні свої інтереси. Хтось згадав, що нова влада хоче на площі Франка облаштувати яткове містечко для Різдвяної торгівлі. А якщо збирати гроші на щось, то не на містечко, а на поміч хлопцям на передовій. Відповідь на цей закид дав міський голова Юрій Гамар, мовляв, свого часу Черчілю, коли складали бюджет, доповіли, що не треба нічого вкладати в культуру, бо йде війна. На що Черчіль, і Юрію Петровичу  відповідь сподобалася, зазначив, що коли не закладати гроші на культуру, то за що воювати? Тобто, у розумінні мера, яткове містечко має стати осередком культури - ми так збагнули… Виступаючі натякали і на інше: ми вас візьмемо на передову і тоді ви відчуєте, що треба у першу чергу.  Потім у гурті виникло ще одне резонансне питання, але про нього пізніше.

Після того другого резонансного, коли громада у залі чекала коментарів міського голови, Юрій Гамар надав слово для знайомства начальникові місцевої поліції Василю Страшівському. Чи це був такий хід, аби остудити гарячі голови і збитися з теми, не знаємо, але Василь Степанович познайомився, розповів про реформи і ситуацію в місті. Наелектризовані іншими  темами,  депутати не  задавати очільникові поліції питань. Коли пан підполковник пішов, земельна тема продовжилася. Було зрозуміло, що представники воїнів АТО від своєї вимоги не відступляться. Хоча дехто у залі пробував знайти причини того, чому не можна вносити у порядок денний це питання. Звучали різні думки - це, мовляв, промислова зона міста, не було витримано санітарних норм між житлом та підприємством, яке, до слова, не діє. І нарешті, аргумент, який видався вагомим. Місцева прокуратура начебто проводить перевірку: чи справді всі, хто потрапив у списки щасливих власників землі, є воїнами АТО. І начебто з’ясувала, що 15 осіб до війни не має ніякого стосунку.

Коли за попередньої влади виділяли земельні ділянки, то питання "лівих" вояків було. Один з командирів ледь не побився із одним із депутатів, сказавши, що коли і вчинить наругу в сесійній залі, то йому можна, бо контужений. Хотілося б, що підсумки ревізії були оприлюднені якомога швидше, бо час і воїни АТО чекати не хочуть. Своєрідну відповідь на такі закиди дала мати одного з бійців. Її син був у Луганську, але досі не може добитися посвідки воїна АТО. Є лише довідка. Підняли і питання добровольців, які ніде не зареєстровані, але ж на війні були… Свого часу колишня влада вділила 270 ділянок, а тепер є ще більше півтори сотні нових заяв.

Юрій Гамар спробував підвести риску під дискусіями, мовляв, коли остаточно все з’ясуємо, то тільки тоді питання внесемо у порядок денний. Але представники воїнів АТО були непохитні. Після кількох годин дискусій, за пропозицією депутата Романа Барни, обранці погодилися внести питання у порядок денний - створити  комісію, яка розставить крапки над "і", а вже після того приймуть рішення про остаточне виділення ділянок. Хоча, як пояснив юрист і депутат Роман Пицик, це рішення "пахне" незаконністю, бо перед тим, як обранці мали вносити його у порядок денний, слід було обговорити у земельній комісії, витримати на сайті 20 днів для публічного обговорення…

Знаємо, що сесію обранці не закрили, бо чекають земельного питання. Чекають і представники вояків АТО, причому  довго чекати не збираються. Здається, останній термін, який давали, до кінця року.

Депутати розійшлися на обідню перерву, а міський голова мав зустріч з послом Канади в Україні та канадським консулом у Львові. Звітуючи після обіду про цю розмову, мер зазначив, що розповідав гостям, яка важка сесія того дня, яка проблема з землею для воїнів. Не знаємо, чи гостям це було цікаво, але знаємо, що приїжджали вони не з сесійних питань, а з давньою проблемою колишнього єврейського кладовища.

Сім’я Партики проти сім’ї Дмитришин

Власне кадрове питання на сесії розпочалося на самому початку - відразу після того, як про свою проблему розповіли учасники АТО. У гурті ми упізнали Василя Заячківського, який є батьком молодої вдови Зоряни Партики, яка п'ять років тому поховала свого чоловіка Олега, який загинув в аварії біля Рудні. Пан Заячківський був і на інавгураційній сесії нового міського голови і підходив до Юрія Гамара зі своєю бідою. Біда у тому, що мер хотів представити депутатам секретаря міськради Юрія Дмитришина. Але тоді, за словами пана Заячківського, Юрій Петрович начебто попросив не псувати свято і обіцяв у всьому розібратися. Свято минуло і Юрій Дмитришин став секретарем… Цього разу на сесії пан Заячківський не добирав слів. Згадав, що друга його внучка народилася уже без батька, а представника сім’ї Дмитришиних, який сидів у президії поруч з мером, назвав словом, яке не маємо права озвучувати. Хоча заявив, що обравши пана Дмитришина секретарем ради, депутати в принципі стали ледь не співучасниками… Дочка пана Василя була більш стриманою. Убивцею свого чоловіка назвали батька Юрія Любомировича, розповіла, що кілька разів справу відкривали, а потім закривали… При цьому ніхто з членів сім’ї Дмитришин за той час  не спромігся попросити вибачень у молодої вдови чи її дітей. Ще багато чого було сказано, але якось не пасує ятрити душу… Зазначимо  тільки, що з обранням Юрія Дмитришина секретарем міськради (другою особою у місті) депутати "розкрутили" проблему, яка стосувалася лише двох родин - Партики-Заячківських і Дмитришиних. Якби Юрій Любомирович і далі викладав право у Дрогобицькому педуніверситеті, то тільки родини потерпілих і згадували б цю ситуацію, а так - пішло на загал… Зрештою, як нам видається, хто вбив Олега Партику - батько чи син - яка різниця. Тінь упала на прізвище і у людей з’явилася нагода поговорити про моральний облік тієї чи іншої особи, яка прийшла до влади вчити нас жити чесно і за законами. Тут є ще один момент, вибачте, не хочу лізти у чужі стосунки, але годі і змовчати. Акурат у той час, коли сталася трагедія, мати Олега Партики Марія Василівна працювала викладачем технікуму економіки та інформатики, звідки "родом" нинішній мер і ще дві його заступниці… То невже сльози згорьованої матері представники її ж колективу так швидко забули.

Всі чекали коментарів Юрія Гамара з цього приводу (пан Дмитришин мовчав). І дочекалися. Мер зазначив, що нічого не має спільного з тим, що було п'ять років тому (аварія чи її наслідки),  тому не збирається нині застосовувати адміністративний тиск на своїх підлеглих (секретаря ради Юрія Дмитришина). Закликав вирішувати цю проблему у правовому полі, а потім натякнув, якщо ми правильно зрозуміли, що сім’я потерпілих вимагає матеріальної компенсації. І начебто була цифра у 25 тисяч доларів. Очевидно, цифра мала б принизити перед депутатами молоду вдову, але жінка розповіла про те, що згідно з рішенням суду, Дмитришин має виплатити протягом 23 років 100 тисяч гривень. І начебто виплачує по 700 кожного місяця… Але ж я тільки за садок для дітей у місяць плачу 400 гривень, ствердила вдова.

Вибачте за ремарку, але  хотілося б пригадати іншу аварію, в якій загинуло відразу дві людини. Винуватець визнав свою провину, родичам покійних відшкодували моральні збитки і на суді потерпіла сторона, щоб не садити в тюрму молодого хлопця, заявила про відсутність претензій. Бо померлих з того світу не повернеш, а хлопчина сяде в тюрму на кілька років... До чого ведемо? Якби ця формула спрацювала і у випадку, про який іде мова, може б не дійшло до нинішніх пристрастей.

Втрата креативних викладачів

У формуванні керівної команди Самбора сенсацій нема. Всі ті, які були заплановані, здобули портфелі.  На посаду першого заступника пішла викладач географії Ірина Курлятович. Крім педагогічної, у неї є ще юридична освіта і два роки вона була в технікумі юристом. Пан Гамар сказав, що знає її давно, разом працювали, у неї креативне мислення, вміє швидко приймати рішення. Вже три тижні приходить допомагати в ратуші працювати… Ми не сумніваємося у компетентності пані Ірини, але їй доведеться працювати з гігантами місцевої економіки, потужними підприємцями, фінансовими структурами, зрештою, бути просто першим заступником. На скільки швидко їй вдасться переключитися зі студентської аудиторії та усю господарку міста, побачимо згодом. Заступником стала ще один викладач технікуму Наталія Зремяк, яку мер так само давно знає і не тільки по спільній праці у колективі, а й у громадській роботі. Охарактеризував її як принципову, виважену та вимогливому. І з цим ми охоче погоджуємося, але той рівень ідеологічно-культурної роботи, який був за попередньої каденції, доволі високий. Пані Наталії треба не тільки його втримати, а й підвищити, бо навіщо тоді було вибори робити? Заступником з комунальних питань буде підприємець Микола Лозинський - молодий чоловік, юрист за фахом, донедавна лідер місцевого "Удару". Але якщо про попередніх заступниць мер говорив піднесено і переконливо, то Миколі Ігоровичу відразу дав наряд, мовляв, у Самборі почали падати дерева, вже упало чотири, і треба братися до всіх комунальних проблем молодому і здоровому чоловікові. Від себе скажемо: справді, інтелігентний, виважений, відповідальний, комунікабельний, але чомусь складалося враження, що він ще не усвідомив, яку важку ношу звалив на плечі. Бо що таке місто? Місто - це комунальне господарство, в якому найбільше проблем. І нарешті, керуючою справами стала Галина Кухар. Галину Кухар  знає дуже багато людей. Працювала у системі споживчої кооперації 25 років, потім в ратуші при Тершовчину, в "білому домі" при Білаку. Розповівши про себе, Галина Миколаївна зазначила, що ні вона, ні ніхто із її сім’ї в Партії регіонів не був. Чому зробила таку заяву, зрозуміло. Вона була керівником апарату райдержадміністрації у той час, коли керувала Партія регіонів. І це пані Галині ставлять у вину. Міський голова зазначив, що Галина Миколаївна була керівником його передвиборчого штабу і завдяки їй він переміг і перемогло так багато представників партії "Воля". Справді, ця політична сила несе відповідальність за справи у місті. До речі, "вільні" за сесійний день і слова вголос не сказали...

Мало хто із запропонованих заступників має досвід управлінської діяльності, бо майже всі прийшли з викладацької роботи у закладах освіти. Може є сподівання на те, що наживуть свій новий управлінський досвід і не обтяжуватимуться старим? Хоча треба сказати, що 50 відсотків майбутніх успіхів чи невдач закладається під час формування керівної команди. Ми б хотіли, щоб це був успіх… За усіх вище сказаних заступників депутати проголосували - рівно 18 голосів. Рівно стільки, скільки треба. Якби чиясь одна рука не піднялася, то міський голова потерпів би на старті фіаско. Хоча 18 голосів - це надто низький рівень поваги і довіри. Але треба розуміти, обраний мер має право на свою команду, має право працювати і нести відповідальність разом з тими, кому довіряє. Чи добрий цей вибір, час покаже, а виборці оцінять… Треба сказати, що Василь Спаньчак пропонував за кожного заступника голосувати окремо, бо до певних претендентів має претензії. Але цю пропозицію міський голова не вважав за потрібне поставити на голосування.

У виконкомі хто?

Виконком також поважна владна структура, в яку попередні мери намагалися запросити поважних і впливових керівників, громадських діячів. Безперечно, мери пропонували лояльних до себе людей. Юрій Гамар спочатку афішував, що кожна партія, яка прийшла у раду, матиме свого члена виконкому і представників громадських організацій. Називали різні цифри - від 19 до 15 осіб. На сайті міськради вивісили 15 осіб. Крім мера і заступників - Іван Маланкевич, Тарас Андриїшин, Христина Шпак, Василь Головчак, Мар’ян Фляк, Андрій Мандзяк, Руслан Пукшин, Степан Мандюк, Стефан Хробак, Василь Белей. Виникла нестандартна ситуація. Представник "Солідарності" у міськраді Роман Барна перепитав у мера, чому не включена до розгляду кандидатура Ігоря Несторака від цієї політичної сили? Був лист з рішенням ради партії про те, що вона рекомендує у члени виконкому пана Несторака - помічника-консультанта народного депутата Андрія Лопушанського. У відповідь пан Гамар зазначив, що не буде вмішуватися у проблеми однієї окремо взятої партії, він дослухається до перших номерів партійних списків, а першим від "Солідарності" йшов Микола Лозинський. Це образило панів Несторака і Барну. Потім була нетривала дискусія на предмет того, чи мав нардеп Лопушанський зустрічатися з нинішнім мером ще у червні, як треба вітати один одного з днем народження і зі скількома народними депутатами зустрічався Юрій Гамар протягом першого місяця каденції… Приблизно у таку ж ситуацію потрапила ще одна “парламентська” партія - "Народний контроль". Андрій Жепко пропонував Івана Тимціва, але пан Гамар дав зрозуміти, що з Іваном Михайловичем не хотів би працювати… Тобто, "Народний контроль" пролетів. Почали звучати і інші пропозиції - дописати у виконком представників певних політичних сил. Після цього з’являється трохи збільшена "ціна питання" - у виконкомі буде 17 крісел. Ми подумали, що квоту збільшили для Ігоря Несторака, але ні. У виконком увійшов Ігор Кухар - автомайданівець, з яким Юрій Гамар був на Майдані і якому довіряє, та підприємець, який має техніку, Михайло Товарницький. Виконком депутати підтримали 23 голосами. А ще обранці тради-ційно виписали премії міському голові та секретарю у розмірі 50 відсотків "за високі досягнення у праці…” (стандартне формулювання усіх часів).

Рішення незаконні?

Коли все відбулося, ми з полегшенням зітхнули, є керівна команда, якій мер довіряє, забудуться полі-тичні розмежування і розпочнеться робота. Та ба, кулуари заговорили про інше. Зокрема, окремі депутати надибали на два камені спотикання. Мандатна комісія, обговорюючи претендентів на посади заступників, не погодилася з пропозиціями мера, а тому, мовляв, Юрій Петрович не мав права виносити їх на сесію. І друге. Хоч ми не згідні з законом, який передбачає публічність у прийнятті рішень - двадцять робочих днів проекти мають висіти на сайті на обговоренні громади, але це порушення. Заступники "не висіли" стільки робочих днів… На жаль, з приводу цієї обставини промовчали деякі нинішні депутати, які у попередній каденції “робили на цьому політичну погоду…”

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити