Невиліковна традиція: стіл має бути накладеним «у три поверхи», аби потім все це злити в унітаз

Невиліковна традиція: стіл має бути накладеним «у три поверхи», аби потім все це злити в унітаз

У наших репортерів, не як у людей, 31 грудня був робочим днем. Зрештою, працювали і всі інші, хто намітив зустріти новий рік, але у походах по крамницях. Так ось, скінчивши свою працю, журналісти пішли по супермаркетах дивитися, як «трудяться» інші…

СКАЗАТИ, що був здивований, не можу - таке стовпотворіння щоразу. Було відчуття, що завтра настане голод, або з полиць зникне усе їстівне, або у кишенях раптом не залишиться жодної копійки. Я майже нічого не купував у маркетах виключно тому, що йшов з метою подивитися на інших. Люди мели, здається, абсолютно усе, крім макаронів, гречки і цукру. Особливе пожвавлення біля м’ясних яток, алкоголю та тортів. Звернув увагу, як два хлопаки взяли собі ананас і один одному прокоментували: «А ти знаєш, як його їсти?» «Беремо, пхай в сумку, потім розберемося». В іншому місці чую: «Рибу беремо?» «Беремо» «А хто її буде смажити?» «А як забракне продуктів?» Взяли… Особливе дійство було біля кас - благо, усі «виходи» з торгового залу працювали, але черг - щонайменше на півгодини. Люди купували багато дріб’язку, тому поки все проб’єш - знудитися можеш. Але черга терпеливо мовчала, бо новий рік у всіх. Звернув увагу на те, що платили щонайменше по 500 гривень. Хтось скаже, що то не є велика сума, для когось це справжні статки. У передсвяткові дні з соціальних мереж навіть прозвучав заклик не виставляти на оглядини свої новорічно-різдвяні столи, бо як міністр Рева їх побачить, то подумає, що ми багаті, а Гройсман вирішить вкотре підняти вартість газу. Між іншим, ті ж соціальні мережі перед святами оголосили акцію типу «Купи бідному продукти». Такого ми в Самборі не зустріли, зрештою, і соціальні мережі не надто рясніли людською щирістю. За моїми підрахунками і після опитувань земляків, дійшов висновку, що в середньому Новорічна ніч обійшлася у тисячу гривень. А от Різдво значно дорожче, бо мусить бути багато м’ясного і центром торгівлі уже ставали не маркети, а ринок.

Тепер про себе. Потайки від сім’ї вирішив приготувати на Новорічну ніч два салати, які були вічним символом свята. Ще у студентські роки, коли п’ятий гуртожиток універу на Майорівці стрічав Новий рік, ми обходилися дешевими салатами олів’є, оселедцем під шубою та вінегретом. І цього цілком вистачало. Усім товариством ми все це нарізали, вимішували, пробували і тішилися. Потім на стіл стелили старі газети, бо на скатертини у студентів грошей бракувало. І що ви думаєте, ми це все їли? Та ні, ми ходили в інші кімнати з вітаннями, а до нас приходили інші. Двері не зачинялися в кімнатах і було місцями трохи давно, коли повертався у свою обитель, а там якийсь напівтверезий першокурсник доїдає твоє олів’є. Так ось, цьогоріч, поринувши у гарні спогади, приготував олів’є і “під шубою”. Картав себе потім, що купив не той оселедець (у круглій пластиковій баночці), бо то зовсім не риба, а щось незрозуміле, яке близько не пахнуло тим давнім студентським оселедцем. Але інше питання: ви думаєте, ми з’їли вночі все те, що приготували? Та ні, бо хто вночі з апетитом? Доїдали наступного дня, бо викидувати - гріх. Я згадував свій похід у маркети і думав про те, що гори продуктів, мабуть, пішли в унітаз, а гроші ж витрачені. І витрачені намарне. Ми, мабуть, ніколи не навчимося на святкові дні бути ощадними, бо маємо таку карму: це традиція і на столах усього має бути повно. Я колись розпитував у наших заробітчан, як у Європі святкують і практично усі в один голос твердили, що ніхто зі свят не творить культу їжі. Там частіше дарують одне одному презентики, що приносить радість, а стіл у них - традиційно скромний. Гадаю, нам до їхньої Європи ще далеко. Але може тим і прекрасні, що вміємо влаштувати собі свято-об’їдання, хоча наступні дні можемо бути традиційно напівголодні. Це називається менталітетом.

А тим часом, дієтологи давно підрахували, що протягом новорічно-різдвяних свят кожна людина додає собі за пояс 2 зайві кілограми, які потім важко скидуються. Ще б пак - холодильники «ледь дихають від перевантаження, а ми, якщо і рухаємося, то з вітальні до кухні. Після свят настає такий собі депресивний стан, перевтома і небажання йти на роботу, бо кожен принесе зі собою торбинку з такими ж наїдками, які у вас так само є.

Богу дякувати, підходимо до кінця “рамадану”, попереду ще Йордан, але він, як правило, коротший і доїдаємо те м’ясо, що після Різдва у морозилці мерзло.

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити