«Свічі у храмах горять. Нині їх вже 25…»

«Свічі у храмах горять. Нині їх вже 25…»

Звичайне і дещо заяложене уже слово «патріот» для мене останніми роками асоціюється з Володею Юричком. Я ніколи не знав його особисто, хоча добре зналися з мамою Лілею та батьком Володимиром... 

ПРОСТИЙ хлопака, у якого у житті було все - достаток, наука у престижному столичному університеті імені Богомольця, а відтак - успішна кар’єра. Але коли на сході України сталася біда, він кинув усе, він сказав мамі: «Хто, як не я» і поїхав туди, щоб не повернутися. Він став добровольцем «Айдару»… Його ніхто не кликав на війну повісткою, зрештою, хіба той невеличкий клаптик паперу зрівняєш з поривом бути там, де твоїй країні найважче, бути там, аби зупинити ворога, який міг прийти і до його домівки, і до його батьків, і до його молодшої сестрички. І це не той патріотизм, що вимірюється дорогою вишитою сорочкою, це те почуття, яке передається з молоком матері, з покоління у покоління і підібрати до нього інші слова неможливо.

Володя одним з перших з наших теренів повернувся з фронту до матері у домовині… Самбір ще не знав, як поводитися на таких похоронах, що казати, де знаходити слова розради. Самбір просто запалив лампадки, став на коліна, заплакав і вслухався у мало відомі досі слова тужливої пісні «Пливе кача». А батько, як нині пам’ятаю, який в одну мить зчорнів від горя, не тямлячи, що коїться, вигукував разом з усіма «Герої не вмирають»…

У ці дні Володі Юричку виповнилося б 25! Лише 25… І рудківська поетеса Неля КІНЗЕРСЬКАприсвятила йому вірш…

…Свічі у храмах горять. Нині їх вже 25. Скільки б Володі було…

…Чисте, високе чоло. Очі такі осяйні -

Вже у степу, на війні, в мертвій, пожовклій траві.

…Молімось за нього, живі! Вдармо у пам’яті дзвін!

Десь поміж нами є Він - хлопець, що правди хотів

Понад усе у житті.

Рід його вів свій маршрут від тих розстріляних Крут...

Володя надію - не страх, як рід його ніс у думках.

Ось вона - мужності грань:

-Ворога бий без вагань,

Зрадою в битві, мій друже, душу свою не порань!

Гімн наш у серці носив, волі Вітчизні просив.

…Чуєте пам’яті дзвін? Встаньмо нарешті з колін,

В мріях, у вчинках, у слові будьмо такими, як Він!

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити