Патріотичний Самбір як дзеркало виборів: 16 голосів за рухівця Кривенка, 215 - за проросійського Бойка,

Патріотичний Самбір як дзеркало виборів: 16 голосів за рухівця Кривенка, 215 - за проросійського Бойка,

а перемогу у Підкарпатті може святкувати Порошенко

Годі відмовити собі у задоволенні поміркувати на тему великої політики. Останніми днями це діалоги “номер один” і переляканий обиватель пробує знайти відповідь на питання: а що ж, власне, сталося? Чому саме так Україна проголосувала? 

ЯК НИНІ пам’ятаю, у 2002 році були місцеві вибори і у той час, коли демократичний Самбір обирає у мери бандерівця Тараса Тершовчина, недалека Турка вперіщилася у всеукраїнський політичний скандал, обравши міським головою колишнього та ще діючого першого секретаря райкому компартії, 74-річного Геннадія Брича. Сенсація! Центральний офіс «Високого Замку» послав мене в гори з’ясовувати, що ж там за політичний вулкан прокинувся? Зі щойно обраним мером зустрілися у магазині, де він орендував якийсь квадратний метр для свого ксерокса, з’їли плавленого сирка, попили розчинної кави і співрозмовник розповів, що повернувся до влади, аби відремонтувати лазню і полагодити дорогу на цвинтар... Але цих аргументів мені виявилося замало і зажадав пояснень діючого голови РДА Олега Барабаша. «О, я так і знав, що відразу приїдуть журналісти», - зустрів мене з порога, а потім розповів, що такий вибір турківчан - протест проти тих мерів, які були до того. Райцентр пригадав, що був Брич, який багато старався і нічого не крав. От і обрали...

Хіба міг я тоді сподіватися, що цю ситуацію буду описувати знову, але проектуючи на усю Україну. Те, що відбулося позаминулої неділі, - своєрідний протест електорату проти системи, яка склалася внаслідок невиконаних обіцянок, смертей на сході, бідності і таке інше. Зрештою, це протест проти політиків-«пенсіонерів», які давно тусуються у колоді владних карт. Тому й обрали у першому турі нікому невідомого політика, але відомого шоумена Володимира Зеленського. Ця фігура дивним чином об’єднала ледь не усю державу - десь більше взяв, десь менше, але якщо скласти до купочки результати Петра Порошенка і Юлії Тимошенко, то ледь сягають одного Володимира Зеленського - і це той факт, який не викинеш з новітньої історії рідної держави. Я далеко не прихильник Зеленського і теж у шоці від того, що сталося, але не можна не визнати, що це вибір єдиної України, причому на доволі чесних виборах. Значить такі ми є... Значить за три десятки літ Незалежності так і не просунулися уперед у плані національно-патріотичному, хоча виросло  покоління, яке не знає іншої Батьківщини, ніж Україна, хоча маємо купу ідеологів та навіть відповідне міністерство...  Ми так і не стали українцями в Україні...

Незважаючи на Великий Піст, поміж «штабами» з’явилося немало ненависті… Опоненти Зеленського на усі лади кепкують з нього - може, і правду пишуть, може просто від безсилля, але чому прихильники Порошенка, якого нині утотожнюють виключно із збереженням незалежності держави, не питають у нього ж, де обіцяне «Жити по-новому»?.. І це наука для усіх обраних чиновників - пильнуйте свої обіцянки нині, бо каятися завтра, після майже поразки, і казати, що нарешті зрозумів, уже запізно... Те, що відбулося 31 березня - не що інше як Третій Майдан - але мирний, спокійний та весняний. На жаль, два перші Майдани не оправдали надій народу і тому з’явився Третій... Думав собі перед тим, що рушієм виборів мають стати військові, бо триває війна і голос тих, хто на фронті, має бути вирішальним. І що вийшло по факту? По факту - половина на половину голосів між діючим Головнокомандувачем та людиною, яка  у війську взагалі не служила. Що буде 21 квітня, у день повторного голосування, важко спрогнозувати, однак аналітики уже підрахували імовірні голоси чи за одного, чи за другого і дійшли висновку, що як не рахуй, а все одно дістанеш... Хіба би до 21 квітня сталося щось таке неймовірне, аби люди знову навернулися до діючого Гаранта. (Сталося! Минулого тижня Нафтогаз на вимогу Кабміну зменшив ціну на газ - ви не повірите, на цілих 17 копійок. Спасибі - ви відвернули бідність! Діючий Гарант встиг сказати, що він нас почув і обіцяв поміняти стару команду). Причому, це мають бути не стріли нищівної критики у бік прихильників Володимира Зеленського, а щось інакше... Бо прозивання на кшталт «Дибіли, дурники, блазні» викличе хіба зворотну реакцію у тих, хто за Зеленського проголосував, але потім засумнівався.

Ще один важливий момент, який чомусь не помічають. А чи не здається вам, що мало прогнозований Зеленський, який мав би стати меншим злом, ніж небезпечний Юрій Бойко, явно відтягнув голоси від цього зросійщеного кандидата, що опинився на небезпечній четвертій сходинці - про це страшно писати, але це теж факт. І нині уже можна чесно визнати, що якби не Зеленський, ми могли б мати у другому турі Бойка, а наступного дня  стати губернією Московії... І то справді була б дупа - це слово тут найліпше пасує... Прикро вражає те, що неокупована Луганщина, за яку боремося на фронтах п’ять років і гинемо, більшість голосів віддала якраз Бойкові, а не Головнокомандувачеві визволителів, чи навіть Зеленському.

А от те, що відбувалося поміж політичними небожителями наприкінці минулого тижня, буквально жахнуло: Володимир Зеленський у стилі шоумена запрошував на дебати. Креативність на рівні зухвальства! Але це не сцена, це - держава, до якої прикута увага цивілізованого світу. Можу допустити, що пан Зеленський із зневагою ставиться до свого конкурента, але ніхто не дає права йому принижувати діючого Президента, зрештою, просто старшого за віком чоловіка. У випадку, якщо Володимира Олександровича таки оберуть, то боюся, аби ми не переселилися у таку «креативність» надовго. Як мені видається, певною зухвалістю він може згубити і ті тридцять відсотків, які несподівано для себе нажив. Несподівано, бо був геть не публічним…

Тепер про підсумки голосування, зокрема, у Самборі. Ситуація, що склалася тут, майже однакова зі Самбірським та Старосамбірським районами. Є певні похибки, звичайно, але це не суттєво. Ну, скажімо, якщо Самбір та Старосамбірщина на друге місце обрала Анатолія Гриценка, то Самбірщина - Юлію Тимошенко... Подумаєш, різниця...

Отож, «еталон» Самбора виглядає так: взяло участь у голосуванні 16731 особа і це 63,5 відсотка. Це орієнтовно показник України... 1. Петро Порошенко - 4752 голоси, 28 відсотків, 2. Анатолій Гриценко - 3560 голосів, 21 відсоток, 3. Юля Тимошенко - 2869 голосів, 17 відсотків, 4. Володимир Зеленський - 2122 голосів, 12 відсотків, 5. Руслан Кошулинський - 1175 голосів, 7 відсотків, 6. Ігор Смешко - 1155 голосів, 7 відсотків, 7. Олег Ляшко - 322 голоси, 2 відсотки, 8. Юрій Бойко - 215 голосів, 1,2 відсотка, 9. Олександр Шевченко - 114 голосів, 0,6 відсотків, 10. Юрій Тимошенко - 88 голосів, 0,5 відсотка (ці голоси можна додавати до Юлії Тимошенко), 11. Валентин Наливайченко - 52 голоси, 0,3 відсотка, 12. Олександр Вілкул - 43 голоси, 0,2 відсотка, 13. Юрій Дерев’янко - 33 голоси, 0,2 відсотки, 14. Ольга Богомолець - 31 голос, 0,2 відсотка,  15. Роман Безсмертний - 35 голосів, 0,15 відсотка, 16. Геннадій Балашов - 24 голоси, 1,14 відсотка, 17. Віктор Кривенко - 16 голосів, 1 відсоток. Інші - ще менше - не будемо захаращувати газету.

Кілька міркувань. У патріотично налаштованого люду очі на лоба полізли, бо у Юрія Бойка аж 215 голосів. А хіба у нас ніколи не було учорашніх комуністів чи регіоналів, чи україноненависників? Вони просто тихо сидять і лише на виборах проявляють себе у цифрах поствиборчих протоколів. Другу сходинку Гриценка пробують пояснити тим, що він уособлював на місцях аж три партії - свою, «Самопоміч» і «Народний контроль». Це правда, але сумнів у тому, що в успіху пана Гриценка є величезна праця місцевих осередків. У принципі, мало яка місцева партійна організація відзначається активністю у “мирні” дні... Для декого стало холодним душем те, що самбірські рухівці набрали лише 16 голосів для свого Віктора Кривенка - цікава тема... Навіть якщо рухівські голоси електорату розділи бодай на двох депутатів міської ради від Руху, то вони наагітували лише по 8 осіб. Титанічна праця! Хоча оправдати їх можна тим, що партія, як і інші, прицінювалася не до президентських перемог, а до наступних парламентських виборів.

Про заробітчан. Перед 31 березня ми не чули, аби хтось відверто ігнорував виборами - ніхто не казав, що не піде. І ми отримали явку - 65 відсотків. Допускаємо, що 10 відсотків - запили, забили, забули. Значить, ми маємо нині 30 відсотків дорослого населення, яке перебуває на заробітках. Хоча заробітчани голосували у чужих країнах. Причому найбільш густо заселена українцями Італія дала більшість Порошенкові, а не менш «україномовна» Польща - Зеленському. На що в Україні сущі їм відповіли: повертайтеся, премудрі, додому, живіть на наші мінімалки і платіть податки та комунальні послуги...

І нарешті, невеликий прогноз. Якщо в Україні зміниться Президент, то так чи інакше, рано чи пізно має змінитися і владна вертикаль. Шкода буде відпускати на вільні хліба керівників наших районів Миколу Фрея та Івана Грися. Один на своїй посаді давно і вже нажив багато мудрості та розпочав немало добрих справ, інший - на Старосамбірщині недавно, але подає непогані надії... Якщо владна вертикаль посиплеться, то невідомо, чи ті, які прийдуть, продовжать те гідне, що почали попередники, та чи задіють щось нове - своє...

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити