Степан СЮШКО: «5-6 тисяч гривень, витрачених на Великдень, - це норма, а на науку дітей - багато…»

Степан СЮШКО: «5-6 тисяч гривень, витрачених на Великдень, - це норма, а на науку дітей - багато…»

Усі ми родом зі шкільництва і проблеми галузі доволі серйозні. Щось десь говорять про реформи, але наразі добра не видно… Ми зібрали разом усі наболілі питання освіти, у тому числі і вищої, та запросили на «Високозамківську» каву директора коледжу Львівського університету бізнесу та права  Степана Сюшка у Старому Самборі.

ТЕПАНЕ Миколайовичу, розпочну з того, що найбільше вразило. На одній з нарад голова Старосамбірської районної ради Тетяна Терлецька розповідала про те, що була в гостях у прикордонників і ті зізналися, що до них на службу приходять хлопці (віримо, не з наших країв), які навіть не вміють читати. Що твориться з освітою?

-Це точно не випускники зі Старосамбірщини, бо наші уміють і читати, і писати, про це свідчать результати вступних іспитів до вишів та результати ЗНО. Старосамбірщини багато років не в останніх «рядочках» рейтингів. Допускаю, що у певних регіонах може бути безграмотність, однак допускаю і інший момент: нині в армію йдуть хлопці, які, не виключено, не мають де себе реалізувати. А читання і писання, можливо, не для них. Але, розуміючи суть вашого питання, скажу інакше: у кожному класі є діти, які вчаться, а є такі, яким усе байдуже…

-А давайте глибше вникнемо у ситуацію: чи хочуть сучасні діти вчитися, чи свистати хотіли на інтеграли, дециметри, закон Ньютона, суфікси та маточки з тичинками?

-Я більше схиляюся до думки, що освіта пішла вперед, і нині уже не зовсім книжка 5-9-річної давності є в авторитеті, а Інтернет, блогери, які передають інформацію ту, яка відбулася сьогодні, а не вчора… А що стосується інтегралів-дециметрів, то ці речі їм потрібні, або не потрібні для загального розвитку. Зрештою, кожна дитина сама обирає свій шлях і сферу майбутньої діяльності. І я би дуже хотів, аби батьки по-старинці не змушували своїх дітей осягнути усі ази геометрії чи хімії, а допомогли їм реалізуватися в сучасному світі розвитку інформаційних технологій. Або, принаймні, не заважали їм у цьому.

-Можу приблизно здогадуватися, якою буде відповідь, але оскільки питання на устах в обивателя, то давайте поміркуємо над тим, чому освіта в Україні стає всуціль платною. І то плата не символічна, а солідна. Така благородна галузь як освіта раптом стала товаром… Батьки у часі бідності не можуть вчити своїх дітей…

-Те, про що питаєте, є пережитком минулого. Просто батьки нинішніх випускників шкіл ще пам’ятають комуністичні часи та безкоштовну освіту. Але треба знати, що в усьому світі освіта, знання, мудрість є найбільш цінним товаром. Фактично скарбом для роботодавців. Світом рухають мудрі. А з приводу бідності батьків хочу навести банальний приклад. Перед Великоднем батьки ходили на ринок і витрачали по 5-6 тисяч гривень на розкішний стіл для гостей і для самих себе на два дні – і це вважається нормальним. Коли ж треба інвестувати в освіту своїх дітей 5-6 тисяч в рік - то це трагедія…

-Зараз час обирати випускникам майбутній фах. Маєте якусь концепцію? І тут ми б не хотіли, щоб ви рекламували свій навчальний заклад, а в принципі… Мені одного разу розповідала одна поважна директорка таке: де б дитина не вчилася - байдуже, однаково поїде збирати полуниці у Польщу…

-Повірте мені як директору коледжу з двадцятирічним досвідом, кожен вступник приходить до нас вчитися і уже заздалегідь планує, де опиниться після закінчення. Не хочу дуже хвалитися, бо ви заборонили, але найменше випускників мого навчального закладу серед інших нині на біржі праці. І ще раз хочу наголосити на тому, що роки науки минають дуже швидко, а життя попереду. Нав’язувати своїх думок батькам та дітям не збираюся.

-Останніми роками зберігається цікава тенденція: діти не хочуть йти у вищі навчальні заклади, бо вища освіта не дає потім тих статків і зарплат, які дозволяють небідно жити. Тому обирають робітничі професії…

-Згідно з новим законом, який прийнятий у першому читанні лише минулого тижня, ми переходимо зі сфери вищої освіти до сфери фахової передвищої освіти. Думаю, Закон приймуть остаточно і він дасть багато перспектив випускникам середніх навчальних закладів. Модність вищої світи відійле у минуле, а на перших місцях буде затребуваність і фаховість. Ще років п’ять-десять тому чи не усі батьки вважали за персональну відповідальність перед дитиною усіма правдами-неправдами дати вищу освіту. Зараз все це набирає іншого змісту. Затребуваний фахівець - оправданий та добре оплачуваний.

-Дуже наболіла тема - репетиторство. Ви вважаєте, що сучасна школа дає той рівень знань, який потрібен для ЗНО? Чи вчителі навмисне недоучують своїх учнів, щоб доучувати за немалі гроші? І чи повинні репетитори, як і всі інші, сплачувати податки?

-Це дуже провокаційне питання до мене як педагога, але спробую відповісти. Школа дає знання на рівні стандарту. Кожен, хто хоче обрати певні знання, а відтак професію за цим профілем, повинен поглибити свої знання з окремих предметів. Тому набуло популярності репетиторство і я не бачу у цьому нічого злого. Однак, негативно ставлюся до того, що репетитори виконують якраз шкільну програму. Тобто, те, що мали дати у стінах школи. А що стосується податків, то репетиторство - вид підприємництва і прибутків. Тому, шановні колеги, не гнівайтеся, але якщо ви маєте додаткові прибутки, то і платіть податки. У всякому випадку, це буде чесно, більше того, ваші податки - повернуться вам вашою зарплатою за основним місцем праці.

-Яке ваше ставлення як освітянина до дороговартісних випускних вечорів і подарунків вчителям?

-Я підтримую бажання випускників влаштувати собі свято, але давайте будемо мудрими - не треба тієї помпезності та неоправданих видатків. Данина моді, яка, до речі, уже відходить, дорого коштує… А щодо подарунків вчителям - це воля батьків. Якщо вони вважають за потрібне подякувати педагогам, то нехай це зроблять, бо і у педагогів гіркі будні, але це не повинно бути вимушеним і обов’язковим. Зрештою, і сам учитель мав би розуміти: брати йому презенти, чи відмовитися… А взагалі, я вважаю, що найбільший подарунок для вчителя, коли учень переріс його. І це не зрівняється з золотим ланцюжком чи турецьким килимом… Але якщо говорити у принципі, то мушу і вчителів захистити. Повірте, у них дуже складна професія і вони витримують усіх разом взятих дітей тоді, коли батьки почасти не витримують своїх.

-Пригадую, багато років тому, коли лише створювався ваш коледж, тодішній ініціатор, голова райради Володимир Горбовий дуже хотів, щоб гірський район мав бодай один навчальний заклад вищого рівня, щоб діти тут здобували освіту і залишалися. Тепер, чую, у вас вчаться діти з Франківщини, Закарпаття. А діти горян де?

-А чому тільки ці регіони? Ми маємо студентів з Житомирщини, Вольні, Черкащини. І я вважаю: це прогрес, що про нас знають, нам довіряють і до нас приїжджають за наукою. А що стосується дітей горян, то частка їх - це дев’яносто відсотків. Станом на сьогодні, в коледжі навчається майже 300 студентів. Тому задум Володимира Горбововго приніс свої плоди.

-Старосамбірщина має вкрай непривабливі демографічні перспективи. Школи доведеться закривати, бо дітей нема. Якщо нема школярів - не буде і студентів. Чи потрібні у такому випадку такі заклади, як ваш? Не хочу нікого образити, але у Самборі таких навчальних структур немало, студенти стають випускниками, а роботу знайти ніде…

-Ви хочете нав’язати мені думку про те, що такий коледж, як наш, стає нікому не потрібним, бо нема дітей. Це рідкісно хибне відчуття. Я, скажімо, навпаки, відчуваю, що якраз такі заклади і будуть найбільш затребуваними. Згідно з новим законодавством, такі коледжі є структурою передфахової вищої освіти. Це означає, що випускники дев’ятирічок та одинадцятирічок здобувають фах за рік-два у нас, а потім можуть удосконалити себе у закладах вищої освіти.

Роман ІВАНЧУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити