«Заплакати хотілося тоді, коли у мирному Самборі мене обступили усміхнені діти»

«Заплакати хотілося тоді, коли у мирному Самборі мене обступили усміхнені діти»

Хто б міг подумати ще кілька років тому, що дуже мирна в Україні професія військового стане такою затребуваною… І наші мирні офіцери, захищаючи рідну землю,  будуть ставати Героями… Нині ми б хотіли розповісти про заступника командира інженерно-позиційного батальйону військової частини саперів з матеріально-технічного забезпечення майора Олексія Заручинського.

 

Кілька слів про його шлях до війська… Народився у місті Виру в Естонії. Згодом сім’я переїхала на постійне місце проживання у Дунаївці на Хмельниччину. А Олексій, закінчивши школу, пішов на строкову службу до війська, щоб втілити мрію дитинства, а згодом вступив у військовий інженерний інститут у Кам'янець-Подільському. Згодом - служба у Самборі…

Мабуть, кожен уже знає, що ще до кінця 2014 року військову частину самбірських саперів мали розформувати. Олексій, як і більшість офіцерів, почав шукати собі місце подальшої служби та все ж залишався у Самборі. Як показав час, недаремно. Військові події осені 2014 року та весни 2015-го швидко розставили усі крапки над "і". Частина, звісно ж, залишилася - держава відчула, що потребує доброї професійної армії та надійних фахівців...  Ще ніби вчора це були звичайні хлопці у військовій формі, а сьогодні - захисники рідної землі, яких не лякають окупанти, жахіття війни, біль, холод, багнюка, кулі, "гради"… Вони просто служать своєму народові…

За час війни на Донбасі майору Олексію Заручинському довелося не раз бути в зоні лиха, відчувати на собі гіркоту гібридної війни, втрачати бойових побратимів. "Коли прийшов на службу у Самбір, - каже Олексій Володимирович, - і уявити не міг, скільки випробувань та труднощів доведеться пережити разом зі своїми товаришами. Ще молодим лейтенантом мріяв про вищі посади, нові офіцерські звання - як і всі. Та коли потрапив на фронт, то здалося, що цінності у житті трохи інакші. Сидиш в окопі під “градами” і думаєш: вони нас не зачеплять, все минеться". І ще згадує Олексій: "Одного разу наш загін, яким керував підполковник Вадим Суский, який, на жаль, загинув, але загинув, як Герой, зайняв позиції у лісосмузі. Виставили пости спостереження. Близько обіду доповідь із одного з постів - до нас наближається колона машин із прапорами "ДНР". Ми зайняли оборону, запанувала гробова тиша, подумки кожен із нас уже почав прощатися із життям, адже підтримки чекати було годі, та й на озброєнні - автомати, протитанкові кулемети. Підполковник Суский дав наказ підпустити противника поближче і лише за командою відкривати вогонь на ураження. Ми бачили, як маневрує ворожа техніка і розуміли, що наші позиції штурмуватимуть зусібіч. Та що там казати - лісосмуга на відкритій ділянці місцевості, попереду - лише поле. Коли машини вишикувалися в ряд, відчуття гарячого бою було настільки близьким, що кожен із нас оглядався на комбата і чекав якогось важливого рішення. Вадим Миколайович десь брав для нас заспокійливі слова, і вираз його обличчя був спокійним - начебто це просто навчання. Нам пощастило, колона пропустила іншу колону із танків, пізніше проїхала повз нас на відстані 600 метрів… Було таке відчуття, що ми вдруге народилися… Багато таких подій було за ці два роки війни, та все ж найболючіші - втрата бойових друзів, та ні, не друзів, а членів великої родини "Самбірських саперів".

Не могли ми не запитати, чи бувають у такі часи і приємні моменти? Олексій Заручинський каже, що усе приємне тут, у Самборі. Коли вдома чекають дружина Вікторія та дочки Анжеліка і Анастасія... Пригадує, як приїхавши із зони АТО, разом із іншими офіцерами частини виступав перед учнями старших класів Самбірської СШ №8, розповідав про Героїв, про зону війни, а потім учні фотографувалися - як із високопосадовцем або, щонайменше, знаменитим артистом… Мало не заплакав… Але незручно сльози витирати… Долала гордість за своїх побратимів, за себе… І ще про приємні моменти… Олексію після приїзду додому разом зі сім'єю випала можливість побувати у відпочинковому комплексі "Женева" у Трускавці завдяки благодійному фронду Андрія Лопушанського. Це була пречудова п'ятиденна відпустка із усіма вигодами і безкоштовна. Сім’я забула і про війну, і про довгі дні та ночі болючого чекання… Це був зовсім інший плин життя… Воїнам приємно, що той же благодійний фонд,  голова райспоживспілки Володимир Малецький допомогли нашим дітям організувати свято Миколая, бо далеко не кожен батько, який воював на передовій, міг у той день бути біля своїх синів та дочок…

Може не зовсім у тему, але скажу, що від приємного - до неприємного - один крок. На противагу тим, хто думає, начебто нас "купили", нагадуємо: питання земельних ділянок для військових Самбірщини залишається відкритим і не знати, скільки обіцянок потрібно ще буде почути, аби нарешті був результат… Не хочемо нікого ґанджувати чи хвалити, але, любі наші, спитайте і ви самі себе, що зробили ви для тих, хто воює за мир на своїй землі, який ваш внесок у перемогу, чи вірите ви в усіх так, як віримо ми…

 

Василь ЛАПЧУК. Майор, виконуючий обов'язки заступника командира військової частини саперів по роботі з особовим складом.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити