22-річний юрист з Бабино утримує 10 корів за канадською технологією

SambirWZ
9

22-річний юрист з Бабино утримує 10 корів за канадською технологією

та вважає, що в Україні можна добре жити і не перепрацьовувати

Мій давній приятель Юрій Лешкович зі Самбора бридиться магазинного та базарного молочного продукту і одного разу надибав на “точку” – домашню молочну ферму у Бабино, де керує 22-річний… юрист Микола Бурак. А у мене навпаки – молоко з магазину ще можу випити, а от з-під корови та ще й фужерами – ні. 

а інтрига приїхати в іншому. 22-річний юнак утримує 10 корів – сенсація! У нас прийнято вважати, що молоді люди займаються іншими речами, а корови – то вже анахронізм… У селах стадо поменшало у рази, бо старі люди, які знали, звідки береться молоко, потихеньку відходять на спочинок, а молодь знає, що молоко, сир і сметана є в супермаркеті. Причому, продукт довготривалого зберігання і вічно готовий до споживання. Ми домовилися з Юрієм Лешковичем, що треба і мене відвезти в Бабино подивитися на екзотичного хлопця та його стадо і розповісти про це людям. А тут нагода підійшла – виявляється, це не просто так, це все відбувається на поважному канадському рівні, тут корови особливої породи, їх щомісяця пильнують спеціалісти, беруть аналізи, дивляться, яке молоко доїться і скільки, яка жирність. Зрештою, все те канадське обладнання, що опинилося у Бабино, коштує в межах 100 тисяч гривень. Ну, нічого не вдієш: заокеанські фермери хочуть, щоб і у нас народжувалися добрі господарі. Пильнують цей проект представники Львівської Аграрної Дорадчої Служби в рамках проекту “Розвиток молочного бізнесу в Україні” – ось так мудро це називається.

Того дня на родинній фермі Миколи Бурака був празник – приїхали львівські координатори, які багато розповідали, як це все починалося і яка радість від того, що у нас вже є паростки нового виробництва. Микола Фрей – голова Самбірської РДА, пригадав, що у “першому житті” він був ветеринарним спеціалістом з червоним дипломом, тому почав сипати такими термінами, що ми аж не впізнавали Миколу Михайловича. Похвалився, до слова, що разом з юним Бураком був на телебаченні у Львові і говорили про добру нагоду для галицьких ґаздів виробляти і продавати молоко. Директор Дорадчої Служби Іван Паньків провадив нам екскурсію, а потім довірив перетнути стрічку до стайні Миколі, його мамі пані Лесі, Миколі Фрею і собі. Батька – Миколу Леоновича до такої врочистої місії не допустили, бо канадці хочуть гендерної рівності. Тобто, у новому фермерському господарстві в обов’язковому порядку має бути жінка. Наразі це мама, бо Микола ще не встиг одружитися до дня відкриття ферми. Були представники Самбірського молокозаводу, який приймає молоко від Бураків, було ще якесь подружжя, здається, з Ванькович, яке так само хоче ферму на подвір’ї.

У моєму давньому і абсолютно аргументованому розумінні, коров’яча ферма має смердіти. Якщо не смердить, то корів там нема. Відповідною має бути реакція сусідів, яким псують повітря, і численні скарги, бо у нас так повелося, що тих, які щось роблять і доробляються, не люблять. Не менш аргументовано стверджую, що стайня, яку звели за короткий проміжок часу і її обивательки, не смердять. Тут напрочуд чисто, бо є своя технологія утримання, тут доглянуті корови, які постійно у годівниці щось мають, їх навіть на пасовища не водять – або в хаті мають що їсти, або не можна показувати людям, щоб хтось не врік… Ну, як би вам це ліпше сказати, ферма нагадує офіс. Робочий день у Миколи не такий вже й складний. Піднімається о сьомій ранку і дуже легко дає собі раду при дворазовому доїнні. Зовсім не переобтяжений. Трохи цифр. Від корови в осінній період надоює 12-14 літрів молока щодня, а жирність – 3,6 – 4,2 відсотка. Ми розуміємо, що цифри екзотичні для багатьох читачів, тому вірте на слово – це багато. Крім того, що продукція йде на завод, Микола сам виробляє домашній сир – пробував, супер! Будь-хто може заїхати і придбати.

Поки мудрі аграрні мужі розповідали про технології, ми погомоніли з батьками. Пані Леся – колишня вчителька фізкультури у Сусолові, тепер просто домашня господиня і помічниця, пан Микола – приватний підприємець і теж не цурається селянської праці. Син Микола змалку любив тварин – голуби, собачки, котики, хом’ячки і все таке інше. Коли прийшов час обирати йому професію, хотів у зооветеринарний, але ближчі чи дальші родичі не побачили перспектив і Микола пішов на модний юридичний факультет. Проте, захоплення дитинства взяло гору. Більше того, тато Микола взяв сина за кордон в Австрію і той побачив, як там виглядає тваринництво… А тут нагодився канадський проект і бажання іноземців збіглися з прагненнями щойно вивченого у Львові юриста. І після того в Бабино з’явилася нова сімейна ферма. Все так просто…

Сам фермер Микола Миколайович Бурак попросив написати так, аби і інші захотіли братися за нову справу, бо це економічно вигідно. Можна заробляти і не зле жити. Запросив охочих на екскурсію – все розкаже, покаже… Тут справді цікаво, тут корову називають друкарським станком для грошей, а ферму – палацом для тварин.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар