30 років тому Тарас Шевченко у Купновичах вийшов з підпілля

SambirWZ
17

30 років тому Тарас Шевченко у Купновичах вийшов з підпілля

День Незалежності святкують усі міста та села, але ми  обрали маленькі і нескорені ніким Купновичі, бо у них особлива історія – 30-річчя встановлення погруддя Шевченкові.

НАЙДАВНІШИЙ демократ нашого краю, якому зараз 96 років, вчителюючи у Градівці, і поставив там пам’ятник Шевченкові. То був 1964 рік і, видно, часи були ліпші. Коли мешканці Купнович, а Іван Павлович тамтешній родака, дізналися про це, то вирішили, що ініціатор мав би пошанувати Шевченка і на своїй батьківщині. Не відмовився. Краяни почали збір грошей, а пан Іван замовив Шевченка у знаного на той час архітектора Василя Одрехівського. Це був 1968 рік. Начебто все гаразд, але патріоти не враховували, що у Самборі тоді сидів міськком партії та КДБ, яким на той час дуже не подобався український подих у маленькому селі. А раптом почалося б українське відродження – скандал! Івана Бучківського кликали у «високі» кабінеті, лякали звільненням з роботи, ну і так далі… Планували встановити погруддя на початку села, мовляв, будуть люди приїжджати і побачать Шевченка. Однак сили відстояти свої наміри не було і витесаний з каменя Кобзар на довгі роки опинився десь на задвірках – то у школі його зберігали, то у колгоспній конторі… І ось настав 1989 рік… Для молодих скажемо: це був той час, коли комуністична партія починала кволіти, а демократи піднімали голови. Хоча страх перед системою ще був і за будь-яке вільнодумство можна було загриміти, щонайменше – з роботи. Але мужність взяла гору. Багато на той час долучився до встановлення пам’ятника тодішній голова колгоспу Григорій Якимів. Він був з тих авторитетів, супроти яких навіть тодішня влада боялася йти. А місце обрали історичне – біля адмінбудинку сільської ради. Це була ідея війта Володимира Самардака і цим місцем нині дуже пишаються.

Так ось, зважаючи на таку буремну історію одного пам’ятника, сельчани вирішили, що цьогоріч, акурат на День Незалежності, треба відзначити 30-річчя повернення Кобзаря. Хороша дата, правда? І зібрала вона ледь не усе село – бодай би для того, щоб пригадати, як усе було. І це не стільки свято встановленого монумента, скільки данина мужності тим людям, які не боялися системи. За підготовку святкувань взялися голова «Просвіти» Михайло Малашівський, Степан Чіх – керівник Народного дому, Степан та Марія Війтовичі, футбольний клуб «Енергія» на чолі з Андрієм Стефанишиним, при допомозі спонсорів Івана Бучківського, Ігоря Терещенка, Богдана Малашівського, Володимира Вантуха, Івана Гошмана та інших.

А у неділю все відбувалося доволі врочисто. Після Богослужіння отець Володимир Матківський повів парафіян на початок села, де встановлений хрест в честь Незалежності та в пам’ять про загиблих. Помолившись, пішли до «іменинника» – погруддя Шевченкові. А уже там священник розповів про те, що наразі маємо Незалежність, але формально, її ще треба наповнити живим змістом. Пан Бучківський розповів про історію встановлення погруддя, зі словами вітань звернулися до земляків голова об’єднаної громади Марія Федак, депутат районної ради Ігор Терещенко, колишній війт Володимир Самардак. Ведучою свята була завідувачка бібліотекою Галина Береська, а відтак імпровізованою сценою заволоділи діточки – вірші, пісні, танці і… поезія Івана Бучківського, яку він так і не може видати, бо бракує грошей на видавництво. А вивершенням величного сільсь-кого свята став “Заповіт” Шевченка, який виконав церковний хор під орудою Ярослави Качмар.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити