Стежина 53 років щедро прожитого життя Володимира Горбового
Якось після смерті багаторічного голови Старосамбірської районної ради Володимира Горбового друзі, зустрівшись, вирішували, що б таке придумати, аби це ім’я увійшло в історію Старосамбірщини. Одну з ідей запропонував наш репортер – висадити у Старому Самборі алею пам’яті з 53 дерев. Бо Бог відміряв Володимиру Івановичу стежину у 53 роки. Концепцію начебто схвалили, але удосконалили. Алею посадять, тільки не у рідному місті, а у Лаврові з його монастирем, який Володимир Іванович вважав візитівкою краю, біля якого садив такий пам’ятний Отчий ліс, збираючи земляків з усіх усюд. Зрештою, і на недільні Богослужіння сім’я Горбових приїжджала у прадавній монастир.
А для алеї обрали такі рідкісні на наших теренах паростки фундука. От скільки знав Володимира Горбового, але ніколи б не подумав, що якраз фундук і був його улюбленим деревом. Це для тих, хто не знає – щось схоже на ліщину, тільки з бордовими листками. Насправді, гарні. Місцем висадки обрали стежину, що веде до Отчого лісу…
Ідею ми мали втілити давно, але якщо готовим було місце, якщо готовими були друзі, то проблемою виявилося те, що не мало б бути, – де взяти саджанці. Ми піднімали всі лісгоспи довкруж Старого Самбора, розповідали, навіщо нам саме 53 саджанці фундука, але у відповідь розводили лісівники руками. На щастя, допомогли польські друзі, а вже нашою проблемою було перевезти деревця в Україну…
І ось у суботу 53 особи (навмисне рахували) – соратники, однодумці, родичі, друзі посадили 53 саджанці. Біля підніжжя гори з фундуком священики монастиря освятили стелу з такими словами «Стежина 53 прожитих років. Володимир Горбовий. 26 вересня 1961 року – 4 вересня 2014 року. Намолена земля Лаврівського монастиря вабить сивою давниною, сучасною пам’яттю і ЙОГО Отчим лісом”. Ми дуже хочемо, щоб кожен, хто приїде у Лаврівський монастир, неодмінно прийшов поклонитися і пам’яті Володимира Горбового, і щедро прожитим його рокам… Скільки б часу не минуло, а ця людина має залишатися у пам’яті поколінь, бо він чи не єдиний, який жив на Старосамбірщині не одним днем, а дивився у майбутнє. Нині нам всім його не вистачає… І це, зрештою, не наші слова, це слова і священиків, і його друзів… Думаю, на Старосамбірщині ще є місця для таких стежин пам’яті, от тільки дуже хочеться бачити претендентів.
І наостанок про Отчий ліс на Лаврівській горі, на якій наші репортери бували, як правило, навесні, коли земляки ліс садили. Признатися, ми тільки те і робили, що фотографували заїжджих гостей – відомих політиків, багатіїв, розмаїтих науковців, поетів, які родом зі Старосамбірщини. А коли самим хотілося щось посадити, то саджанців уже не було. І ось одного року разом з Тарасом Боговичем, з яким тоді працювали, вирішили махнути рукою на усіх політиків, багатіїв і науковців і нарешті посадити свій дубок на намоленій Лаврівській землі. І посадили найкраще деревце дуба. Нам його по знайомству знайшов наш приятель, лісівник Степан Куць. Аби деревце не загубити, виготовили спеціальну табличку. Зрештою, місце запам’ятали. Так ось, коли у суботу приїхав у Лаврів, то першим побіг на гору шукати свій дубок. Ну, щоб доторкнутися. Ви не повірите, там уже так багато дубочків, що свій ми загубили, але тішимося, що десь там він є.. А увесь Отчий ліс так гарно грає різнобарв’ям осені, що це треба бачити…
Мине трохи часу і ті друзі, які садили фундук, можливо, так само забудуть, який їхній, але точно будуть знати, що всі кущі – наші, і коли нащадки будуть іти до Отчого лісу, вони неодмінно відміряють на фундуковій стежині 53 роки плідного життя Володимира Горбового.
Роман ІВАНЧУК