Нас запросили на вирізання лісу у Велику Сушицю через… 80 років

SambirWZ
199

Нас запросили на вирізання лісу у Велику Сушицю через… 80 років

Не вік же писати погане про Старосамбірський «Галсільліс», подумав я, приймаючи запрошення на екскурсію у гори від керівника підприємства Дмитра Єдинака. Ми мали садити ліс. Але у заздалегідь визначений день в Самборі йшов дощ, а у Великій Сушиці, куди їхали, уже лежав мокрий сніг. Однак у лісівників, як нас переконали, все йде за графіком і посадка лісу не відміняється.

Мені завчасу купили величезні чоботи на гумових калошах, щоб не зіпсувати модні самбірські чоботи, замовили потужну автівку, яку люб’язно називали «шістдесят шостий», і подалися ми вгору. Кореспондента, зважаючи на його особливий статус, посадили в кабіну, а лісівники разом з сільським головою Михайлом Середницьким вмостилися у кузові. Я не знаю, що їм робилося, а мені було зле. Бо те, чим ми їхали ввись, назвати дорогою не можна – колія з жовтої глини упереміш зі снігом. Навіть подумав собі, що так безславно згинути заради знимки – як лісники ліс садять, благородно, звичайно, але не на часі. Потім ми ще шмат дороги йшли пішки, бо «Шістдесят шостий» туди вже не досягав, і взялися до роботи. Долаючи усі непрості випробування, я був згідний визнати, що працівники лісу деревця таки садять, але в таку далечінь добиралися лише тому, що навесні там зрізали більше гектара дерев, а восени всю цю територію треба було заліснити, – то забагато. Садили «під шнурочок» і за відповідною технологією: 8 рядів ялиць білих і 2 ряди – бука лісового. Не рахував, скільки дерев посадили, зрештою, приємно вражав той факт, що почищені від деревини території – відновлюють! Саджанці настільки тендітні, що їх не відразу і помітиш, тому люди частіше бачать пеньки, ніж саджанці. Лісівники пообіцяли мені, що через вісімдесят років, коли цей ліс будуть різати, мене також запросять. Ну, спасибі…

Уже на долах я ближче познайомився з учасниками акції. Наприклад, дізнався, що сільський голова Михайло Середницький «у першому житті» був лісником. Добре знається на цій справі, пильнує, аби працівники лісу чогось поганого не натворили, зрештою, констатував порозуміння і взаємну поміч. Відчув за їхніми розмовами добрих фахівців своєї справи – Сергія Карлика, Володимира Куцалабу, Юрія Луцишина, Тараса Созанського та інших. Особливим відкриттям став для мене тамтешній лісник Йосип Луцишин – фанатично закоханий у ліс. Про його авторитет у селі свідчить те, що земляки уже багато разів обирають його депутатом сільради. Він чи не першим поїхав на Революцію Гідності 4 роки тому, а за активну життєву позицію і добрі справи має подяки від голови області Олега Синютки та голови Старосамбірської райради Тетяни Терлецької – а це, скажу вам, потужно… Ви не уявляєте, але пану Йосипу вдалося підняти з-за столу усе поважне товариство, завезти за школу, де він сам накопав грядок і вирощує з насіння нові деревця. То, знаєте, треба бути фанатом. Хоча я йому порадив, аби не самотужки доглядав розсадник, а дітей долучав – нехай змалку вчаться ліс любити.

У такий день мені не хотілося говорити з директором «Галсільлісу» про економічні проблеми підприємства, але як без них? Дмитро Єдинак зазначив, що поволі виходять з тих страшних боргів, вчасно виплачують зарплату людям і практично без затримок платять податкові та пенсійні внески.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар