80-річна школа все одно залишається Першою
Є заклади, у яких життя вимірюється… уроками. Навіть роки і ті діляться на уроки, скільки б їх не було за плечима. Наприклад, Самбірській середній школі №1 уже 80, але все одно – уроки, дзвінки. Ще одне. Вік може бути глибоко пенсійним, але там все одно молодість. Після школи можуть старіти лише учні, а вчителі залишаються такими, як були. Це своєрідна особливість кожної школи, це країна дитинства і старіти у ній не положено.
Минулої п’ятниці усі гуртом відзначали 80-річчя першої школи. Перша – вона завжди перша і на те нема спасу. До речі, мені чомусь завжди здавалося, що там, де вона нині є, там і була з самого народження. Ач ні, спочатку перша школа у Самборі була на Виговського, потім єдине вчительство перейшло на вулицю Січових Стрільців, восени 1939-го… Часткова перерва у роботі шкільництва була в роки минулої війни і 1 вересня 1944 року школу №1відновили. Причому, дітям віддали колишній військовий шпиталь, який знаходився на вулиці Івана Франка, і з того часу непристосоване для освіти приміщення стало школою. Першим директором був Михайло Скорик – батько знаменитого композитора Мирослава Скорика, якому належить один із світових шедеврів «Мелодія» (задайте в ґуґлі – ви чули цей твір, лиш не знали, що автор – самбірянин). Потім було дуже багато директорів, а найбільш пам’ятним з наших днів був Георгій Машура. За нього було багато новацій, за нього почали розкручували краєзнавчий музей, частина експонатів якого потім пішла в музей «Бойківщина», у школі була своя обсерваторія… Пам’ятні були часи… А у 1988 році заклад очолила Марія Холявко. Вона тоді була єдиним директором-жінкою. Або, скажемо так, першою жінкою в місті, яка очолила освітній заклад. До речі, ми з нею знайомі дуже багато років, а коли побачив її святкового дня на сцені Народного дому, то відразу відчув шкільний синдром: ми, учні, старіємо, а вони, вчителі, залишаються такими, як були. Марія Іванівна з гордістю розповідала про свій заклад, і щиро дякувала усім, хто прийшов. Здається, навіть трішки хвилювалася, ну нічого, нехай і директорки знають, що таке хвилювання перед непростими іспитами, як от відзначення потужної дати… Пишалася своїми випускниками, називаючи поіменно розмаїтих медиків, вчених і інших, а я упіймав себе на думці, що згадують на таких ювілеях, як правило,знаменитих. А чому не можуть бути знаменитими, наприклад, кухар чи швея – теж потрібні люди, та менше з тим. Нас захопив той факт, що одна третя нинішніх вчителів школи – це випускники цієї школи. Оригінально, правда, це ж подумати тільки: змалечку ходити в одну і ту ж школу, але спочатку учнем, потім вчителем. А ще першу школу закінчували інші директорки Самбора – Любов Мосійчук, Оксана Юрків, Наталія Юзвяк, Світлана Якубовська. Може то просто так збіглося, але, повірте, це потужно. Потім пішли вітальні слова. Секретар ради Юрій Дмитришин та заступник мера Святослав Ухач не скупилися на епітети, а Юрій Любомирович взагалі заявив, що увесь його рід з першої школи: там вчителювала бабуся Степанія Лило, вчилася мама, а потім і він сам… Від імені нардепа Андрія Лопушанського, який там не вчився, але який поважає цей колектив, помічник-консультант Світлана Матківська спрезентувала принтер. Виступила виконувачка обов’язки керівника відділу освіти Любов Войтко. Були грамоти вчителям. Їх отримали Ігор Славич, Людмила Яворська, Роксолана Хлібик, Віра Тур, Надія Кочерган, Надія Буряк, Ірина Кеча, Марія Холявко. Як на моє сприйняття і зважаючи на такий поважний ювілей, влада могла б і більше грамот написати. Ну, насправді, у нас не так часто привселюдно дякують вчителям… Попри вітальні слова, був і чудовий концерт нинішніх вихованців школи. Я не вмію описувати концерти, бо їх треба бачити, тому вірте на слово: було чудово. І атмосфера залу, і щирість почуттів, і навіть ніхто не згадував про якийсь там коронавірус, який міг відмінити пам’ятний і велелюдний шкільний ювілей.
…Ще перед початком я вмостився з самого заду, аби нікому не заважати, і почув розмову трьох підлітків, які скривалися за моїми широкими плечима. Один каже: як буде нецікаво, підемо звідси. Підемо, авторитетно ствердив інший, головне, що вчителі вже нас побачили… Ви не повірите, але хлопчаки досиділи до самого закінчення…
Роман ІВАНЧУК.