Часи «великого» спирту у Воютичах минули. Залишилося воювати?

SambirWZ
778
Живемо у такий час, коли про потужні раніш підприємства доводиться говорити у минулому часі. Як от про Вютицький спиртзавод поблизу Самбора. Колись, пригадую, там працювало більше сотні осіб, не зле заробляли офіційно та й самі розумієте: спирт завжди був товаром ходовим, тому, якщо не лінуватися, то щось можна було й прихопити для внутрішнього споживання чи внутрішнього ринку, чи не так? Пам’ятаю ситуацію, коли надрукували статтю «У Воютичах зелена хата торгує спиртом». Мова йшла про те, що будинок такого кольору при сільській трасі вабив покупців з довкілля і там можна було придбати трунок і вдень, і вночі… Село впізнало, про кого йде мова і бунт не піднімало – написане виявилося правдою, і таких хат було немало.
Фантастична ситуація: виробництва нема, зарплати є!

ПОТІМ усе обірвалося, підприємство, як і всі інші, стало лихоманити, мінялися керівники, шукали нову продукцію, зрештою, держава вирішила відмовитися від монополії на виробництво спирту і всі профільні підприємства державна структура «Укрспирт» пустила на аукціони. Пішов туди ж і Воютицький… Чи знали люди, що їхній завод виставлений на торги? Безперечно. Чи могли цьому противитися? Могли, але хто б їх слухав, коли механізм запущений… Тепер, коли усе відбулося, вивільнені працівники залишилися за брамою і оголосили, що пильнуватимуть вхідні ворота цілодобово – аби лише не вивезли звідти обладнання. У численних коментарях так і кажуть: протестують проти розкрадання техніки на металолом і за місяць, каже голова профспілки Наталія ШУЛИК, може нічого не залишитися. Працівники хотіли повністю заблокувати єдині на завод ворота, але потім хтось додумався: а раптом пожежа і що тоді? На минулий четвер знову намітили зустріч біля брами і наш репортер вирішив, що ліпше один раз почути та побачити самому, ніж заочно передавати чужі думки. Акція була оголошена на 11 годину. Біля воріт стояла лише одна пані, яка тільки те й говорила, що більше тридцяти років працювала тут, а тепер що їй робити? Це справді крик душі, це те питання, на яке у сучасних умовах годі знайти правильну відповідь, яка б когось втішила. Аби не губити часу, пішов знайомитися з керівником підприємства… Невеличкий відступ: чоловік уже третій рік там управляє, а журналіст тільки йде знайомитися – чомусь у нас останнім часом ЗМІ цнотливо обходять виробничі теми, бо начебто негоже влазити у чиюсь комерційну діяльність. Злітаємося уже тоді, коли люди під брамами стережуть майно. Андрій ІВАСІВ справляє загалом непогані враження: спокійний, як на таку вибухову ситуацію, врівноважений, тверезо оцінює ситуацію. Працював у багатьох державних структурах у межах України, і близько трьох років тому його попросили покерувати на Воютицькому спиртзаводі. Зрештою, ми так зрозуміли, що і він став своєрідним заручником ситуації, завтра і йому хтось (можливо, нові власники) скаже писати заяву і він піде так само, як пішли недавно кілька десятків працівників. А може й залишать.

Андрій Романович розповів, що завод продукції не видавав, але люди гроші отримували. Хтось цілу ставку, хтось дві треті, хтось щось робив, хтось – нічого, але гроші були. Прекрасна робота! Ніхто не бунтував… Ми не могли не запитати: чому звільнених уже людей не пускають на територію. Питання, звісно ж, трохи дивне, бо що вивільненим робити тут, але пан Івасів розповів про дивні речі: звільнені ходили день перед тим по кабінетах, зачинялися там, опечатували двері і в принципі, може статися будь-яка провокація. Виявляється, вночі перед четвергом хтось таки вивіз якісь документи… А документи, за словами керівника, мають свій облік і їх належним чином у зв’язку з ліквідацією підприємства, треба здати в архів.

Ну, який дурень захоче вкладати 48 мільйонів у металобрухт?

ДАЛІ трохи хроніки… У другій половині листопада минулого року «Укрспирт» передав майно на баланс Фонду держмайна для продажу на аукціоні. Це було якраз за місяць до початку торгів. Аукціон відбувся… 22 грудня людей попередили про вивільнення, а відтак подали відповідні документи на «біржу праці». Ми перепитали у пана Андрія, чи правдою є те, що щасливі покупці ще не оплатили за свою покупку? Правда, але він пояснив це певними об’єктивними обставинами. Прогноз такий: якщо не оплатять у визначений термін, а радше всього оплатять, то або будуть оголошені нові торги, або переможцем стане наступний покупець, який брав участь у попередньому аукціоні.

Основне питання, яке турбує людей – збереження майна. Андрій Івасів відверто сказав, що він не може сам себе назвати самогубцем і вивезти кудись майно, яке є зараз на балансі Фонду держмайна. Він, а також інші працівники, несуть матеріальну відповідальність. Коли прийде новий власник, а майна не буде, то спитає суворо. Тому говорити в такій ситуації, що хтось готується щось різати на брухт – це абсурд. Але людям цього не чують… І додав, що є реально списане ще до аукціону старе майно, але і його через обставини, що склалися, теж, мабуть, ніхто не буде зачіпати до приїзду нових власників.

Давайте розберемося з аукціоном. Стартова ціна підприємства – трішки більше 32 мільйонів гривень. В результаті змагань перемогу взяло ТзОВ «СКН «Сучасна комерційна нерухомість» з ціною 48 мільйонів і 100 гривень. Власне, якби не ці 100 гривень, то лідером торгів стала б зовсім інша компанія, яка давала лише 48 мільйонів. Ми не маємо права говорити про «договорняки», але залишаємо за собою право на певні сумніви. Трішки нас здивувала назва фірми – «Сучасна комерційна нерухомість», бо хотілося б, щоб це була якась «рухомість» виробництва, але не нам обирати назви фірм. Людям хотілося б знати, хто стоїть за цією назвою, але наразі і ми не знаємо. Навіть якщо і є якесь відоме в Україні прізвище, то нам його все одно не скажуть. В чому ще проблема? Якби новий власник, з яким би іменем не був, відразу після торгів прибув на підприємство, розповів про свої наміри, то може й не дійшло б того, що є… Власник зігнорував – люди діють на власний розсуд. В Самборі, наприклад, підприємці з Дніпра викупили хлібозавод. Першим ділом прийшли в ратушу, познайомилися з керівниками міста, розповіли, хто вони і навіщо купували підприємство. Тепер зайвих питань не виникає. На спиртзаводі так не сталося.

Може зараз напишу якусь дурню, бо не розуміюся у великих торгах, але по-обивательськи не можу змовчати. Якщо Фонд держмайна щось продає, то нехай би питав у всіх покупців: а що ж ви, дорогі наші товстосуми, хочете з тим підприємством зробити? А найтривожніше, що на таких торгах продають стіни та станки, а інтереси людей десь губляться. Ми навіть на власних теренах маємо немало випадків, коли нові господарі старих стін плювати хотіли не те, що на людей, а й на ті ж стіни. Через те емоції народу, якщо вони оправдані, можна зрозуміти.

Є у Воютичах і такі міркування, які почули, до речі, від голови громади Михайла Яремка: директором заводу має бути хтось із місцевих, тоді це гарантія того, що його не закриють і не поріжуть на брухт. Ми згідні, бо своя сорочка завжди ближча до тіла, але тоді нехай би хтось із місцевих брав участь в аукціоні і вигравав…

Які перспективи заводу? Ми і про це говорили з паном Івасівим і обидва захотіли, аби перспективи були хорошими, хоча зрозуміло, що новий господар мусить осучаснювати виробництво, бо на «старому возі» уже далеко не заїдеш, треба вкладати величезні суми грошей. Єдине вселяє оптимізм: ну, який дурень захоче вкладати 48 мільйонів у металобрухт, значить, за логікою, мають задіювати виробництво…

Напишете про нас брехню, ми на вас організуємо усі громадські організації…

ПРЕДМЕТНО поспілкувавшись з Андрієм Івасівим, вийшли до брами, де уже зібралося зо два десятки людей. Приголомшила одна з колишній працівниць, дізнавшись, що я з преси: напишете про нас брехню, ми на вас організуємо усі громадські організації… Це що? Це тиск на журналістів, чи сучасний метод відстоювати свої права? І відколи починають лякати громадськими організаціями? Ми розуміємо емоції людей, але милуйте: і за язиком теж варто пильнувати. Або: мирно розмовляю з війтом Михайлом Яремком, а підходить на відстань півтора метра молода панна у фільмує нашу бесіду на телефон. Такого на моїй журналістській пам’яті ще не було… За якусь хвилю вийшов і пан директор. Ми собі спочатку думали, що побоїться, ач, ні… Зрештою, він уже вкотре розповів людям в принципі те, що розповідав нам і закликав забрати трудові книжки, до тижня часу зареєструватися на «біржі», щоб стаж не розривався, і, найімовірніше, коли прибуде інвестор і почне задіювати завод, до 70 відсотків працівників повернеться. Ну, хтось же все одно мусить працювати… Дехто забрав трудові, дехто досі зволікає, вважаючи, що Київ (саме звідти прийшов наказ) звільнив їх з порушеннями. Андрій Івасів твердив нам, що люди звільнені законно, а якщо мають іншу точку зору – є від того суд і нема на те спасу… Як Феміда скаже, так воно і буде… З другого боку, ми собі подумали й про інше: якщо завод запрацює знову, чи захочуть нові власники брати тих, хто підбурює нині інших, кого на завод у даний час не пускають…

Не відмовлятися ж родичам від війта

Нам цікаво було почути голову громади Михайла Яремка. Він теж був під брамою – чи то з інтересів захисту своїх виборців, чи то з інших. Михайло Михайлович сказав, що громада зацікавлена у тому, аби до приїзду власників з заводу нічого не пропало. Парадоксально, але те ж саме хоче й Андрій Івасів, який уже звернувся в РДА та місцеву поліцію з тим, щоб тримали об’єкт під особливим наглядом. Михайло Михайлович додав, що він з цього приводу мав розмову з головою Львівської ОДА Максимом КОЗИЦЬКИЙ, який готує відповідний лист у столицю.

Не можемо не торкнутися ще однієї теми. У керівництві заводу вважають, що люди загалом з розумінням поставилися до ситуації і чекають перспектив, а смуту вносять найближчі родичі сільського голови Михайла Яремка, окремі з яких за два роки отримали з каси 80 тисяч гривень матеріальної допомоги. Нам перераховували, хто кому і ким є та відповідні посади. Можемо додати, що й пан війт свого часу теж багато років віддав цьому підприємству. Звинувачувати родину у бунтах ми не маємо права з тієї простої причини, що не винні родичі, що мають війта. Так само, як і війт не винен у тому, що родичі працювали на спиртзаводі. Не бути ж їм безробітними, бо Михайло Михайлович при владі… Тому, давайте будемо говорити про економіку підприємства, а не родинні стосунки, дочекаємося приїзду нового власника, почуємо, чого він хоче і, якщо, не дай Боже, захоче різати свою власність на шматки (за умови, що старе обладнання його не влаштовує, а натомість завозить нове), то я сам стану біля брами, однаково сумніваючись у тому, що бунт принесе ефект. Але хоча б заради принципу…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар