А ви спитайте у кандидата, в якій партії він був раніше?

SambirWZ
15

А ви спитайте у кандидата, в якій партії він був раніше?

Кілька порад виборцям та імовірним обранцям з приводу того, як відрізняти зерно від полови, і якої ковбаси захочеться після того, як десять днів вас годували дорогим салямі

Почалося! Передвиборча агітація вступила у свої права і наш електорат вкотре став улюбленим. На голови сипляться обіцянки, кандидати навперебій розповідають, які вони мудрі, як все знають та вміють. І як тільки їх оберуть, одразу все поміняється на краще. В мене на такий випадок приготовлене традиційне запитання: якщо ви такі мудрі, то чому ми такі бідні?

Кожні п’ять років можна закохуватися в іншу «панночку» – аби лиш модніша була за попередню

ТРОХИ стартовий вражень. Уже всі кандидати знають, від яких партій вони підуть в місцеві депутати. Так законодавець сплів правила гри, що треба мати перед собою, а чи за собою якусь політичну силу. Прикро, але в провінціях так є: партії починають згадувати, що вони партії, акурат перед виборами. До того і після того – повна сплячка. Причому, у нас нема партійної системи такої, як мала б бути насправді. У нас під час місцевих виборів орієнтуються не на списки конкретних людей, а на прізвища всеукраїнських лідерів. Трохи смішно від цього, але хіба у нашому житті мало сміху? Так ось, я з шаленим подивом дізнаюся про політичні міграції тих чи інших кандидатів. Раніше були в одній партії, тепер перейшли в іншу, – як панночку міняють на моднішу. Так швидко поміняли симпатії, чи просто бігають за брендами? На кожні вибори якась політична сила втрачає вагу, якась – набирає. От за тією, що набирає, і бігають, боряться за прохідні місця, за перший номер, який має бути «незгараємим», торгуються, сваряться, або переходять в іншу політичну силу заради прохідності… Хоча питання: чому та чи інша партія раптом стала непопулярною? Та тільки тому, що її представники протягом каденції нічого не робили, а відтак втратили популярність та впливовість. Я б порадив виборцям питати у тих, кого вони обирають, чому саме ця політична сила їх підтримує і в якій партії перебував кандидат раніше? В багатьох випадках ви поставите претендента у незручне становище. Але нехай бояться… В цивілізованому світі нема стільки партій, скільки у нас – бо нема стільки амбіцій у кожного окремого взятого політика. Але там, якщо хтось схибив і зрадив своїй політичній силі, то в іншу його уже ніхто не бере – це принизливо… На щастя, законодавець вводить імперативний мандат, який за спрощеною процедурою допоможе позбутися перебіжчика і зрадника.

З моєї точки зору, найбільш стабільними та структуризованими на наших теренах залишаються ВО «Свобода» та «Батьківщина». Звідти люди, як правило, не перебігають нікуди. Це не агітація, це констатація… О, пригадав, є у нас один депутат, який, мабуть, сам уже збився з рахунку, скільки політичних симпатій змінив за каденцію. Якби почав називати ті політичні сили, ви б відразу упізнали, про кого мова. Тому не буду. А недавно написав, від якої партії він нарешті іде, і з невинною приміткою констатував: «Якось так…»

Чи їхній Петро мудріший, ніж наш Іван?

ЗНАЮ немало кандидатів на посади голів об’єднаних громад. Дехто пише пости, дехто знімає про себе ролики, але, знаючи цих людей, інколи диву даюся: людоньки, ви куди і навіщо йдете? Ви явно не дотягаєте до рівня тієї відповідальності, яку вам підготував час. Розумію, що у селах люди голосують не стільки за ділові якості претендента, скільки родинними кланами – їхній Іван йде, а наш Петро хіба дурніший? І поїхало… Як далі жити з тим Петром чи Іваном, уже нікого не хвилює. Пильную за агітацією претендентів і мушу визнати, що багато хто займається банальним популізмом. Шкода, що люди на таке ведуться. Окремі індивідууми роблять ставки на недоліках у роботі тих, хто при владі зараз. Це – найлегший шлях. Піарити себе на певних ситуаціях чи критиці можна, але демонструйте себе. І наша порада виборцям: питайте у кандидата і оцінюйте його за тим, що він уже зробив, бо ляпати язиком чи писати гарні пости у соціальних мережах уже навчилися всі. Я мав колись таку історію. Попросив мене один кандидат написати про нього хвалебну передвиборчу статтю, але відразу вніс пересторогу: пишіть який я хороший правозахисник та активний депутат, а моє місце праці чіпати не треба. Хоча очолює маленький колектив… Ну, хіба це діло?

Ігорка незаслужено викинули зі списку достойників

ЩЕ ОДНА особливість цьогорічної виборчої кампанії. У соціальних мережах створюють такий собі опитувальник: за кого б ви проголосували? Забавка загалом цікава – люди ставлять «галочку» біля прізвища, яке їм імпонує. У все це можна було б повірити, якби все було чесно. От, скажімо, в одній з таблиць, яка стосується Самбірської ОТГ, не дуже відоме прізвище має голосів більше, ніж два разом взяті його переслідувачі Юрій Гамар і Тарас Копиляк. Ну, хіба то правда? То знущання над тими, хто ненароком вірить в таке опитування. Признатися, я рознервувався, і для того, щоб перетворити справу у тонкий гумор, вписав кандидатуру відомого в Самборі Ігорка… А чому б ні, його всі знають в певних ситуаціях буває помічним. Видно, організатори вивчення громадської думки мій гумор зрозуміли і Ігорка незаслужено викинули зі списку достойників. Чергова порада виборцям: не ведіться на результати таких опитувань чи голосувань. Ініціатори просто діють на вашу підсвідомість… От як розцінювати таку ситуацію? Телефонує приятель і просить проголосувати в соціальних мережах за одного пана, бо той відстає?

А себе хвалити не пробували?

Я ПЕРЕЖИВ немало виборчих кампаній. Всіляке було, але стільки жовчі, скільки ллється з відкритих джерел інформації, не бачив і не чув давно. Це уже сягає рівня якихось психічних розладів. Розумію, що комусь може не подобатися діюча влада, яку можна і треба критикувати. Розумію, що у когось може бути нестерпним бажанням прийти до влади, але постійно толочити одне і те ж, стає набридливим і приносить інший ефект. Якщо споживача інформації годувати одним і тим же, стає нудно і бридко. Це так само, як людину десять днів годувати дорогим салямі, а на одинадцятий вона захоче звичайної ліверної ковбаси.

У моїй журналістській біографії було редакторство в газеті «Програма ТБ плюс…» З якихось там причин ми часто критикували діючого на той час мера Михайла Кота, особливо перед черговими виборами, і просували до влади Петра Мошуманського… Мені тиснули руку, казали, як мужньо я пишу. І я цим пишався. А за три тижні до кінця кампанії я сказав тоді шефові фірми Богдану Мельничуку: «Ми самі вибрали Михайла Кота!» Стільки уваги та піару, скільки ми йому віддали, не віддав ніхто. Люди питали: а хто і навіщо критикує Михайла Івановича? І доходили висновку, що то ми просто жадно хочемо влади, тому люди й обрали пана Кота на його другу каденцію. Щось схоже і тут може статися. Порада кандидатам: ви пробуйте себе хвалити, бо лише на критиці когось можна і повз ратушу пролетіти…

Фейк на фека написав, фейк фейкові відповів

ЩЕ ОДНА особливість нинішніх виборів – фейки. Соціальні мережі дозволили анонімникам жити і строчити усе, що в голову влізе. Причому, люди, які розуміються на політиці, давно визначили: хто стоїть за тим чи іншим псевдонімом, але все одно строчать, поливаючи один одного брудом. Чи пасує себе так поводити у місті, яке з двома десятками церков претендує на якусь християнську мораль, чи, тим паче, любов? Мабуть, ні. І остання порада станом на сьогодні: не сприймайте всі творіння фейків як істину, відрізняйте зерно від полови. Ще трішки, і минуть вибори, і фейки підуть у довгу відпустку.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити