«Бандеро, Ти був справжнім!»
Мабуть, Віктор Юрків найбільше мріяв про мир в Україні і одужання внука Матвійка
За останні кілька років я розучився писати «похоронні» матеріали за бійцями, які загинули на передовій… Колись це було частіше, а тепер, коли слухаю страшну і суху статистику про те, скільки загинуло, почав ловити себе на думці: як то добре, що не наші… Хоча на війні «ненаших» не буває. Але долю годі обманути і минулої суботи Самбір на колінах знову зустрів свого Героя… Я вирішив не шукати епітетів для розповіді про земляка, який відійшов у вічність, бо ліпше за мене і раніше це зробили ті, які його знали…
“ПОБРАТИМИ та посестри! На жаль, у нас дуже погані новини. Сьогодні після тривалого лікування помер наш побратим Друг Бандера, Юрків Віктор Іванович – розвідник Української Добровольчої Армії. Родом зі Самбора. Тяжко поранений під Савур-Могилою в серпні 2014 року. Це дуже близька мені людина, один з моїх перших поранених в найтяжчий період… Це відданий боєць, батько 4 дітей, дідусь прекрасних онуків. За ці роки з першого дня війни він пройшов звільнення Карлівки, Пісок, Авдіївки, Красногорівки, Савур-Могили, Старогнатівки, шахти Бутівка. Війна – жорстока річ, яка забирає сотні життів не тільки на передовій, а й внаслідок поранень, травм та хвороб». Ці слова належать волонтеру Яні Зінкевич. А ще вона дуже просить усіх нас допомогти родині Юрківих.
Його онук Матвій Юрків (4 рочки) занедужав важким захворюванням – онкологія. Від себе додамо: дідусь боронив нас і нашу землю на сході, а обов’язок наш – допомогти його внукові. Мабуть, єдине, чого хотів дідусь, взявши до рук зброю, то миру Україні і здоров’я Матвійкові. Батьки хлопчика (син Бандери) дуже скромні, і не просять ні в кого допомоги. але ми мусимо допомогти, пише Яна Зінкевич, і подає рахунки:
Батько – Юрків Юрій Вікторович 5168-7427-1181-0923 гривня (UAH), 5168-7427-1732-9795 євро (EUR), 5168-7427-1336-5512 долар (USD)
«Для когось він – легенда, герой-розвідник… Для мене – брат. Один з найрідніших.
Як розказати? Нема слів. Дивлюсь архівне відео. Баднера гортає дитячі листи: все так переплуталося – дорослі говорять, як діти, а діти пишуть – як дорослі. Війна…
Проклятуща війна! Ще одного нашого забрала. Долучайся до Небесного воїнства, брате. Там, певно, є розвідка. Говорили колись, що будемо плакати після перемоги. Вибач, не дотримала слова. Плачу вже. Вони йдуть на небо, віддаючи життя і залишаючи здоров’я на Війні. Їм ніколи нема часу на себе, ну болить і що, переболить… Сьогодні пішов і ти, той, хто вмів посміхатись і радіти усьому. Хто міг сказати все, як є. Справжній… Віддав себе Війні до останньої краплинки… Друже Бандера, ми ніколи не забудемо ні чаювання в Авдіївці, ні твої розповіді, ні посмішку…»
«Зозулько, як ти?» Ти завжди так говорив…
Друже Бандера, Ти був позитивним і радісним… Завжди, до сьогодні і відтепер… Андрій Первозванний забрав Тебе до себе. Ти Там виявився потрібнішим… Не хочу вірити в це…
Вічна світла пам’ять!»
Леся Гордюк: «Ми любили сидіти коло ратуші, в центрі, на лавочці і… їсти там тюльку з чорним хлібом… Голови і кишки викидали до пам’ятника лЄніну… Пам’ятаєш, Cянька (Оксана Леськів) ми ходили в ДО на дискотеку, ТИ приносив туди нам курку-гриль і ми її там їли. Ми дуркували в мене на весіллі… ТИ разом з Ігорем Дяком та Юрієм Янчишиним прийшли до мене на Святий Вечір, 6 січня, принесли мені багато-багато гостинців і довго сиділи зі мною… Ви не хотіли в святковий вечір залишати мене саму, бо хвилювалися за мене. Ваші дружини видзвонювали за Вами, а ми сиділи і не могли ніяк розійтися… Нам було цікаво…
А зараз Тебе вже нема… Ти віддав своє життя за всіх нас! Ти був Справжнім, Бандеро! В останню нашу зустріч ми довго пили каву в мене на кухні і розмовляли про справедливість, про людську байдужість…Тобі було важко приїжджати до Самбора, бо ТИ бачив довкола масу апатичних, фальшивих, “побожних” псевдопатріотів у вишиванках… ТИ приїжджав, був декілька днів з рідними і спішив туди, де ТИ був свій….. Спішив до Побратимів… Там ТИ був між своїми… На кожне моє запитання: “Вітька, кажи, які там у Вас потреби….”, ТИ завжди відповідав: “Не переживай, Сонце, все нормально… Бережи себе…” ТИ був дуже світлим, добрим, справедливим, скромним і чесним! ТИ був… Я безмежно пишаюся, що Ти був моїм ДРУГОМ! Світла Тобі Пам’ять».
У неділю Самбір знову заплакав, а на Меморіалі Слави на міському кладовищі стало тісніше…
Роман ПОГОНИЧ.