…Бо кожен українець – націоналіст

SambirWZ
34

…Бо кожен українець – націоналіст

(Закінчення).

ЩОБ змусити відмовитися від своїх переконань, щоб зламати його духовно, 30 жовтня 1978-го його знову етапували до табору № 19. 9 жовтня 1980-го переніс непросту операцію легенів. Йому доводилося працювати і шахтарем, і столяром, і навіть писарем в колгоспі. 31 серпня 1982 р. Попадюка знову заарештували та звинуватили в «антирадянській агітації і пропаганді» за ст.56 ч.2 КК Каз.РСР. Під час слідства в Актюбінській тюрмі його неодноразово били за порушення режиму. 4 березня 1983-го Актюбінським облсудом З.Попадюка позбавили волі до 10 років і 5 років заслання. Відмовився від адвоката й касаційного суду. Звільнений 5 лютого 1987 р. Указом Президії ВР СРСР від 02.02.1987-го про помилування групи політв’язнів. Реабілітований. 

Він був близьким у стосунках з такими відомими дисидентами й діячами національно-визвольних рухів як М.Маринович, П.Паулайтіс, Г Суперфін, П.Айрікян, Б.Черних. Про нього тепло відгукувалися В.Стус, М.Руденко. «Нікого кращого від Зоряна мені не доводилося зустрічати за роки мого ув’язнення», – писав Габріель Суперфін (один з таємних помічників О.Солженіцина). А астрофізик Кронід Любарський, згадуючи «супутника химерної долі», письменнику-історику М.Хейфецу сентиментально нагадав: «Яка чудова людина – Зорян». А сам Михайло Хейфец (завдяки його феноменальній пам’яті врятовано понад сотню віршів В.Стуса) назвав його «якимось природним дивом шляхетності, поєднаної з такою природною… і такою легкою талановитістю і відвагою».

Ув’язнення для Яромира Микитка стало доброю школою життя: на Холодній Горі в Харкові – зустрівся з Василем Захарченком, а в Мордовії (табір ЖК-385/17) спілкувався з Дмитром Квецком, В’ячеславом Чорноволом, з молодими литовцями, вірменами, росіянами. Адже зустрічі з такими людьми сприймав як дарунок долі, яким нагороджує в’язня тюрма.

Брав участь у голодівках: його перевели восени 1974-го на 19-у зону, де він мав можливість спілкуватися з повстанцями Дмитром Синяком, Михайлом Жураківським, Іваном Мироном, Миколою Кончаківським, Романом Семенюком, «антирадянщиками» Василем Овсієнком, Кузьмою Матвіюком, Ігорем Кравцівим та ін. Працював на деревообробному підприємстві. Восени 1976 р. Яромира Микитка з великою групою в’язнів етапували на Урал. У зоні ВС-389/37 (ст.Всехсвятська, Пермська обл.) встановлював верстати. Познайомився з лідером Росохацької групи Володимиром Мармусом.

Останній рік свого покарання у Богом забутій стороні відбував у таборі № 35 (с. Половинка), де спілкувався з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ігорем Калинцем, Валерієм Марченком, Семеном Глузманом, Миколою Горбалем, Євгеном Пронюком, Василем Шовковим, отцем Степаном Мамчуром. Дивовижно, але це так – зустрівся і вперше познайомився з братом своєї бабуні – Євгеном Пришляком, який в 1949-1952 роках керував СБ ОУН на Львівщині. Заарештований пораненим, понад 10 років провів у камері-одиночці Володимирської цитаделі-тюрми. Звільнений після 25-літнього ув’язнення у 1977-му.

Яромир Микитко – один з авторів і переписувачів «Хроники «Архипелага ГУЛАГ». Зона 35». Частину її вивіз при звільненні, хоча етап тривав півтора місяця. Зокрема, там зафіксовано, що 6 серпня 1977-го у Микитка відібрали заяву щодо обговорюваного тоді проекту конституції СРСР, 2 жовтня разом з іншими в’язнями він оголосив «тиждень мовчання». А коли при перевірці засуджені не відгукнулися і лише підняли руки, то черговий Чайка «не зауважив» їх і написав рапорт, що, фактично, присутні – відсутні. 8 жовтня політв’язень Яромир Микитко запротестував проти примусової роботи. А в день совєтського політв’язня підписав телеграму до Бєлградської конференції НБСЄ. 15 листопада він був позбавлений права на посилку, 28 грудня – кинутий до карцеру.

Звільнили його, як згадує п.Яромир, із комуністичної буцегарні 27 березня 1978-го. Лише після того, як пройшов «вишукані курорти» Мордовії, Уралу, Пермської обл., уродженець Прокоф’євська Кемеровської обл. у 1982 р. вступив до Львівського лісотехнічного інституту на заочне відділення лісового господарства. Працював у лісгоспах різьб’ярем, завскладом, майстром.

…У 1990 його синьо-сонячні мрії таки збулися.

Ігор СИСІН.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар