Бруківка і люди
Ми не про бруківку хочемо розповісти, а про людські стосунки. Так ось, мешканка одного зі сіл Старосамбірщини, яка живе без чоловіка, зібрала трохи грошенят на поїздках до Польщі і вирішила бруківкою вимостити подвір’я. Ну, щоб все було цивілізовано і гарно. Бруківку замовила у одного самбірського підприємця.
За якийсь час телефонує до бізнесмена з претензіями: ви продали мені нерівну бруківку, майстри стелять “горбами”. Підприємця це дуже зацікавило, бо бруківка в принципі не може бути кривою. Подався на місце події і жахнувся. Так звані майстри стелять за якоюсь своєю незрозумілою технологією. І стелять уже так довго, що газдиня втомилася їм варити їсти і платити. Платила, до слова, дещо більше, ніж за таку роботу беруть. Оцінивши непросту ситуацію, самбірський підприємець прийняв рішення: майстрів, які дурили жінку, прогнати і дав свою бригаду, яка за два дні вистелила усе подвір’я. А господиня засумувала від того, що майстри-односельці так жорстоко її обманювали. От вам і людські стосунки…
І ще один факт. На вулиці Купилевій поміж багатоповерхівками міська влада Самбора кладе бру-ківку на тротуарах. Якось міський голова Тарас Копиляк заїхав подивитися, як ідуть роботи. І хоч тамтешній люд дякує за зручність, знайшлася одна пані, якій це не сподобалося. Влаштувала скандал, мовляв, стелите плитку тепер, перед виборами, піаритеся, а тротуари треба було ще років двадцять тому зробити… Виходить, якщо нічого не робити, то зле, починаєш щось робити – теж погано. І догоди….
Роман ПОГОНИЧ.