Бульба не вродила!

І ця теза звучить поміж селянами частіше, ніж «кого будемо вибирати». Кожної осені автор цих рядків клянеться сам собі, що більше бульби садити не буде – траться на насіння, нітрофоску, бігай за гоноровим фірманом, кланяйся, плати. Потім треба трути колорадських жуків, а тоді гризтися, як ту бульбу викопати… Але приходить весна і разом з іншими сусідами по плантаціях йду з мотикою у заданому напрямку.

Цієї осені, накопавши бульби розміром помідорів чері, знову поклявся, хоча сам себе і бульбу оправдовував тим, що рік був сльотливим та невдалим для врожаю… Поскаржився одному чоловікові, який мешкає в Нагірному і якому долею написано вирощувати картоплю, і знаєте, що відповів? Я вже багато років не саджу бульбу, щоб потім її не копати і не псувати собі настрій. Кожен має займатися тим, що вміє. От вмієш писати статті в газету, пиши, зароби собі гонорар і купи бульби. А на грядки не лізь і потім не ґнирай. Мудра людина дурного не нарадить, бо й справді, на ті витрати, що пішли в ґрунт, точно купив би собі немало бульби.

Писано під настрій від порожніх мішків…

Роман ПОГОНИЧ.