В Бачині згоріла церква,
або Чому бориславські пожежники бездіяльно простояли на трасі у селі близько години
Минулої п’ятниці після обіду біда постукала до односельців Бачини – там горіла церква. Власне відразу зателефонував нам тамтешній родака Юрій Лешкович і зі сумом констатував, що старенька церква дерев’яна і, незважаючи на зусилля пожежників, може згоріти повністю.
Прикро, але стародавня церковця, крім того, що дерев’яна, ще й оббита сайдингом. А це матеріал, який може горіти, як сірник. Хоча тамтешні ґазди нас потім переконували, мовляв, якби не сайдинг, то фундамент побачили б… То не в тому місці треба казати, але у всі попередні часи районна влада Старосамбірщини, а головно – тодішній керівник райради Володимир Горбовий, били на сполох, що місцеві громади обліплюють унікальні дерев’яні святині пластиком і, не дай Боже, біди…
А ще Юрій Лешкович розповів про інший прикрий інцидент. До села на знак біди з’їхалося багато пожежних машин з усіх найближчих міст. Мчала і автівка з Борислава. Це ж треба, промайнути такий шлях, а в Бачині, на самому повороті з траси у бік вулички, що веде до церкви, якийсь лихач на іномарці вирішив обігнати не зі свого боку пожежників, які їхали з увімкненими сиренами. Потім вперіщився об неї і злетів у кювет. Зрештою, чоловік звинуватив у тому, що сталося, водія пожежників, хоча Юрій Лешкович твердить, що шофер іномарки геть неправий. Пожежна не змогла доїхати до церкви тривалий час, бо ж викликали на аварію правоохоронців, які потім так само пояснювали заїжджому водію, що той порушив усі мислимі і немислимі правила руху. Власне ця обставина переповнювала Юрія Івановича такими ж емоціями, як і жалем за згорілою церквою. Бориславські пожежники могли приборкувати вогонь, натомість з’ясовували дорожні стосунки – і що ми за люди такі, закінчив розповідь Юрій Лешкович…
Історична довідка. “Коли в цьому давньому селі руської шляхти, відомому з XIII ст., з’явилася перша церква, з’ясувати поки що не вдалося. Найдавнішою згадкою про існування в селі церкви св. Юрія є дарчий запис Марії Копистинської 1643 року на “Євангелії” львівського друку.
“Переказ оповідає, що був у Бачині один пастух, який пас чужу худобу і щодня отримував хліб від господаря. Пастух скормлював цей хліб псові, а сам жебракував. Господар, дізнавшись про це, побив його, а той у відповідь спалив його хату, від якої зайнялася і стара церква, що стояла на горбі на певній віддалі від сучасної. Нову існуючу, теж дерев’яну, збудували у 1868 році на пагорбі посеред села, поряд з цвинтарем.
За своєю структурою і силуетом, єдина така будівля в Україні. Найоригінальнішим елементом церкви є високі двоярусні четверикові в перерізі ліхтарі, які вінчають три основні зруби. Ще на початку 1920-х років стіни надопасання вкрили бляхою та прибудували до вівтаря північну ризницю. У 1954 році радянська влада закрила церкву.
У 1988 році її повернули громаді, яка відразу взялася за ремонт, що дуже спотворив її вигляд. На південний захід від церкви, на схилі горба стоїть двоярусна дзвіниця. ЛІТЕРАТУРА: Слободян В. “Українське сакральне будівництво Старосамбірського району”. – Львів: Камула.-2015. – 424 с.”
А ще ми дізналися від тамтешніх мешканців, що саме у цьому селі і біля церкви у середині минулого сторіччя знімали знаменитий у радянські часи фільм “Іванна”.
У суботу разом з Юрієм Лешковичем ми поїхали у Бачину. Там зібралося до півсотні робочого люду. Розповіли, що врятувати вдалося зовсім небагато – Євангеліє, Чашу, ще якісь коштовності. Я був у дуже багатьох церквах, але коли увійшов у Бачинську – наступного дня після біди, стало моторошно бодай від вигляду всуціль обгорілого іконостасу. Коли рятувальники у часі пожежі поралися з вогнем, то у якийсь час хтось вигукнув – виходіть, бо буде падати купол. І справді, купол звалився на долівку. Потім не витримав наруги і другий купол… На подвір’ї храму зустріли керівника Старосамбірського кар’єру Ярослава Француза, сільського голову Зеновія Припіна та інших, а перед тим нам зателефонував великобілинський фермер Іван Кільган, який повідомив, що він щойно повернувся з цього села, там живе його рідна сестра і він обов’язково долучиться до відбудови храму. Гадаю, як і багато інших місцевих мешканців та вихідців зі шляхетного села. Наша газета, якщо у громади є така воля, готова з номера у номер писати про те, хто, скільки і як долучився до відбудови церкви. Втрачене уже не повернути, а відбудувати треба…
Тепер про причини пожежі. Нам розповіли, що найімовірнішою залишається несправна проводка у дерев’яній церкві. Віримо. Але поцікавилися у пожежників, чи мають вони право перевіряти сакральні споруди? Виявляється, на такі перевірки свого часу у нас наклали мораторій. Ми розуміємо, що пожежників, коли ніщо не горить, не дуже люблять. Але ліпше б вони раніше там були… Тепер доводиться історикам писати нову історію: січневого дня йшли на цвинтар парафіяни і побачили, як у мороз хутенько танув сніг на куполах – церква в середині уже горіла…
Роман ІВАНЧУК.