«Високозамківська Самбірщина» кожного тижня уже протягом 21 року приходить до вас у гості. І не набридає…
Кожного року в календарі є 31 травня – особливий день для самбірського офісу «Високого Замку». Просто у нас день народження, яке святкуємо скромно у своєму товаристві двох журналістів, хоча на загал – це свято усіх наших читачів. 21 рік тому у «Високого Замку» народилася молодша сестра – «Самбірщина» і стільки часу кожного тижня приходимо до вас у гості. Без відпусток, без лікарняних, без карантину йдемо, аби розповісти вам про найцікавіше, що сталося за минулий тиждень.
НАМ приємно, що «Самбірщині» довіряють. Ми стараємося писати не так, як пишуть інші, ми подаємо розмаїття думок, не цураємося складних тем, намагаємося не догоджати комусь, а робимо все так, аби читач сам творив собі висновки з тієї чи іншої ситуації. Ми можемо комусь не подобатися – факт, але газета – не вулична дівка… Давайте конкретніше. От опоненти нинішньої самбірської ратуші інколи запитують: чому не критикуємо мера Юрія Гамара так, як це робили на початку його каденції. Критикуємо! Якщо є за що, то не мовчимо і, до речі, Юрій Петрович не ображається… Поруч з тим, не можу не згадати іншого. Як тільки він зі спортивної зали технікуму економіки та інформатики прийшов у магістрат, то… Повірте, за час виходу «Самбірщини» і час моєї роботи в журналістиці бачив дуже багато посадовців, але початок каденції пана Гамара просто шокував – мабуть, ні сам Юрій Петрович, ні я як журналіст, не знали, куди потрапили і що ся робить з містом та ратушею… Але роки роблять своє і того Гамара, який був на початку каденції, не порівняти з тим, який є зараз… Навчився! Чуємо інколи дорікання: чому регулярно хвалите чи захищаєте голову Старосамбірської районної ради Тетяну Терлецьку? І зовсім її не критикуєте. Готові покритикувати Тетяну Іванівну, хоча, признатися, за її каденції район бодай не втратив те, що набув… Голови райдержадміністрацій приходили і відходили, а вона залишається. Але у її опонентів перепитую: що вона зробила поганого, а наша газета не помітила? Дивно, але у відповідь чую: то виходить, що вона безгрішна? Ну, панове, це не аргумент… До речі, Тетяна Іванівна має в сесійній залі своїх опонентів і, коли вони виступають, ми напрочуд уважні і практично всі їхні думки виставляємо на оглядини, а судити вам… Повірте, ми не можемо догоджати тій чи іншій групі людей, хоча й не відмовляємо тим, у яких особлива точка зору, або, як кажуть, своя правда.
Оскільки наш спецвипуск виходить раз у тиждень, ми втрачаємо в оперативності, але виграємо у тому, що стараємося бути максимально об’єктивними. Мабуть, тому і тримаємося разом з вами уже 21 рік – ціле покоління!
На ринку медіа немало дискусій, мовляв, паперові газети не виживають, не витримують конкуренції з електронними виданнями чи соціальними мережами. Є якась правда у цьому, але увесь світ має такий же Інтернет, як ми. І ті ж соціальні мережі, але є і друковані видання. Знаєте, в електронній версії, коли щось і написане, то його однією клавішею можна позбутися раз і на завжди, а паперова газета – це документ і, зрештою, відповідальність журналістів за усе написане.
Не сприйміть за вихваляння, але «Високий Замок» успішно долає усі сучасні виклики. І долатиме в майбутньому лише те друковане видання, яке відрізнятиметься оригінальністю, самобутністю, власною точкою зору. Між іншим, станом на 1 січня 2020 року регіональний додаток «Самбірщина» у «Високому Замку» виходив накладом у 5300 примірників. Це, хто розуміється, доволі серйозний вплив та авторитет. З недавнього: як тільки розпочався карантин, а переляку було більше, ніж самого коронавірусу, я сподівався, що головний редактор Наталія Балюк, як вчинили інші друковані видання, оголосить безстрокові канікули. Але ні, ми просто перейшли на дистанційну працю і вихід газети не зупинили. Аргумент головного офісу газети полягав у тому, що, як би складно не було, але ми маємо ОБОВЯЗОК перед читачами, а надто – передплатниками. До слова, пандемія показала, що газети все ж вигідніше передплатити раз і отримувати постійно, ніж шукати її у торговельній мережі. Перший у часі карантину номер «Самбірщини» ми «коронували» лозунгом від когось з великих-мудрих: «Навіть якщо станеться кінець світу, газета все одно повинна вийти у світ, щоб повідомити про це своїх читачів»… Чи не найбільше дратувало, коли працюєш дистанційно, а дружина дорікає, мовляв, сидиш удома, нічого не робиш – ніби робота за комп’ютером – не робота і зовсім не журналістика… Що цікаво, особливо яскравих подій у період карантину було мало, але ми все одно умудрялися знаходити щось оригінальне і мали багато відгуків на публікації. Взагалі, наш читач балуваним став – будь-що сприймати не хоче і вчить нас «фільтрувати» теми. Ви не повірите, але в одному номері «Високозамківської Самбірщини» був серйозний аналітичний матеріал на тему містечкової політики та спогад про те, як автор цих рядків в дитинстві допомагав вуйкові у Бережниці череду пасти… Парадоксально, але з приводу корів було значно більше добрих відгуків, мовляв, спасибі – нагадали нам наше дитинство… От такий у нас оригінальний читач.
Ми особливо хочемо подякувати поштовикам, які доставляють нашу газету читачам, працівникам розбірної торгівлі. Вони працювали у час карантину, не гнираючи на власну долю!
І наостанок – спасибі читачам, бо без вас – ми ніхто. Впевнені у тому, що такою ж дружною родиною відсвяткуємо і наші наступні річниці.
Роман ІВАНЧУК.