В медицині вересень настав у червні

Медсестри і санітарки Самбора розповіли журналістам, що думають про адміністрацію лікарні

Те, що трапилося минулого четверга, за моїми підрахунками, мало статися приблизно у вересні, коли усі кошти, що виділені на медицину, лікарі “проковтнули” б. Та ба, криза з’явилася наприкінці червня, а то і раніше. Самбірські медики заздалегідь анонсували свій похід до районної влади і журналісти були готові все це побачити, тому і дружно зібралися біля підніжжя владного дому, в середині якого відбувалося інше дійство – зустріч заступників голови райради та РДА Андрія Бобака і Романа Біндаса з районними медиками. Цей захід чомусь назвали прес-конференцією…

На початку нам розповіли про те, що на Самбірщині по суті стався розподіл медицини на міську і районну. Все те медичне, що в районі, належить “білому дому” і, судячи з усього, оптимізму там не бракує. А все, що на території міста, підпорядковується ратуші. Якщо люди приїжджають у Самбір лікуватися – чи з об’єднаної громади, чи з якогось села, то влади повинні платити за своїх хворих. Іншими словами, в “білому домі” вважають, що місто і район перейшли на комерційні засади – приблизно так, як зараз є зі Старосамбірщиною, яка почасти лікується у Самборі. На місці мера Юрія Гамара треба ініціювати інший процес: якщо район у принципі відмежував свою медицину від міста, то нехай би районна влада виходила із числа співзасновників центральної районної лікарні, тоді місто призначає головного лікаря і адмініструє медицину, бо там, де два господарі, порядку може і не бути.

Журналістам і сільським фельдшерам розповіли про останні успіхи у царині районної медицини. Ми не будемо дратувати ними місто, але кореспондента “Високого Замку” зацікавив інший момент. Головний фінансист району Ольга Парпієва розповіла, що Самбірщина (крім об’єднаних громад) заклала на лікування своїх хворих в ЦРЛ орієнтовно 2 мільйони гривень. Станом на минулий тиждень, уже заплатила більше півтора мільйона. Але мені хотілося уточнити: 2 мільйони від району, а разом з об’єднаними громадами – 15 мільйонів – це мало чи багато? Конкретної відповіді не прозвучало, але дали зрозуміти, що гроші виділяються на одного мешканця і вся річна сума ділиться помісячно і йде у медицину. Але ж до кінця року ще півроку, а гроші уже по суті пішли… Журналістам сказали, що той дефіцит був прогнозований, а тому однаково у районній казні почнуть шукати додаткові кошти. Це була лише перша половина нашого запитання. Друга стосувалася того, чи адміністрація ЦРЛ звітує перед районом про те, кого вона лікувала, скільки днів, у яких відділеннях і на яку суму. Від Ольги Парпієвої почули, що такої звірки нема, а вже потім нам уточнювали, що адміністрація лікарні перед районом “закрита” за пролікованих хворих. Чесно сказати, то якийсь абсурд. Щоб ви ліпше зрозуміли: з потенційного покупця на початку (чи наприкінці) місяця знімають певну суму грошей за хліб. Хочеш – ходи до крамниці за товаром, хочеш – не ходи, але гроші все одно мусиш віддати. У районній владі кажуть, що їхніх людей в ЦРЛ не більше, ніж старосамбірських…  І додають: платити треба за тих, кого в ЦРЛ скеровують сімейні лікарі району. Але якщо вже переходити на комерційні стосунки, то, скажімо, не тільки район має платити містові за своїх, а й місто, наприклад, хоспісу у Сідому, оскільки 80 відсотків тамтешніх пацієнтів – мешканці Самбора. Читачам, мабуть, буде цікавим, скільки у медицину вкладає місто? Близько 29 мільйонів державної субвенції. На наше наступне запитання з приводу несправедливості відповів заступник голови райради Андрій Бобак. Каже, що жодної несправедливості нема, оскільки частина з районних коштів йде на сільські медичні заклади, які надають первинну допомогу. Крім того, підкреслив пан Бобак, у районі, на відміну від міста, пройшла оптимізація згідно з рекомендаціями фахівців з Мініс-терства охорони здоров’я. Максимально скоротили штати, Дублянську лікарню передали Винникам, замість не зовсім ефективного пульмунологічного відділення у Сідому створили ефективний медичний хоспіс, а Рудки стали лікарнею планового лікування. Всі заклади здобули фінансову автономію і самостійно та раціонально ведуть свою господарку.

Коли у цьому ми більш-менш розібралися, до сесійної зали райради прийшли медсестри і санітарки зі Самбірської ЦРЛ, які уже відчули на собі нестачу зарплати. У тому гурті жіночок не побачили ні головного лікаря Степана Скірина, ні  начмеда Богдана Марчука, ні голови медичної профспілки Оксани Настьошин, ні жодного завідувача відділенням. Безперечно, вони могли бути зайняті важливішими, ніж зарплата медсестрам, справами. Ми дуже шануємо молодший медперсонал, але те, що можуть робити в “білому домі” чи поруч, вони роблять: влаштовують масовість і піднімають галас, а на перемовини такого рівня до начальників мають ходити начальники.

Медпрацівниці прийшли, але навіщо прийшли і що їм робити, до кого звертатися, так і не знали. Тому, посидівши хвилин десять, вийшли, збагнувши, що ніхто їм того дня і у цій залі надії не вселить. На вулиці були більш відвертими: хтось казав, що лікарі, які не прийшли, не відчувають нестачі грошей на життя з відомих усім нам причин, а за медсестер і санітарок обстояти нікому. Хтось твердив, що настав час міняти адміністрацію лікарні, яка не дає собі ради, бо Степан Скірин та Богдан Марчук – це не стільки адміністрація, скільки садівник і бджоляр – то була цитата. Ми уже не уточнювали, хто є хто, але не санітарки і медсестри мають ходити по владних коридорах, домагаючись зарплати, а їхні очільники. Хтось скаржився нам, що санітарок начальство “посилає на панель”. Якщо людина працює, то повинна отримувати за це гроші. Якщо роботодавець не може забезпечити такої “дрібниці”, то нехай йде у відставку – це так само цитата.

Цей похід – перший у нинішньому році, далі буде частіше і, напевне, щоб ситуація не загострювалася, треба двом владам і адміністрації шпиталю сідати за “круглий стіл” і думати, де брати гроші у той час, коли кошти, виділені на особу, течуть швидше, ніж відбувається оптимізація. Оптимізація, як нам видається, взагалі призупинилася і на великий колектив медиків, де по кілька осіб на одну ставку, чекає безгрошів’я. Ми собі гадали, що воно настане у вересні, а воно бабахнуло наприкінці червня.

Роман ІВАНЧУК.