Володимир Шведа відмовився коментувати чужі бздури з приводу приєднання Рудківщини до Новояворівська

Володимир Шведа не потребує особливого представлення читачам «Високого Замку», бо з тих знаних на наших теренах людей. Успішний підприємець, депутат обласної ради і, зрештою, лідер громадської думки на Рудківській окрузі. Хоча, як нам видається, не надто публічний, бо начебто і багато доброго робить, а мало хто знає. Ми вирішили цю прогалину заповнити і запросили його на редакційну філіжанку кави…

-ВОЛОДИМИРЕ Богдановичу, чому ж ви, будучи знаним та авторитетним чоловіком, такі не публічні? Скромність заважає? Чи просто журналісти у вас нічого не випитують?

-Добрі речі творяться не для публічності, розголосу, а для простих людей округи, зрештою, для самих нас, наших дітей, батьків, друзів – і це не пафосні слова. Добрі речі люди розуміють і їх бачать, а ті, хто не хоче бачити, йому хоч цілі сторінки в газеті присвячуй, однаково не дійде… І в цьому полягає моя скромність… А щодо того, чи питають у мене журналісти про мої справи, то відповім: я завжди відкритий до усіх і хто щось хоче знати, мене знаходить…

-Кажуть, що ви як депутат обласної ради контролюєте свою округу, нічого важливого не відбувається без вашої участі. Це правда? І якщо так, то чи не підміняєте ви собою, скажімо, голову Рудківської об’єднаної громади Івана Лозинського?

-Я як депутат обласної ради за усього свого бажання самотужки нічого не вирішу. Ми працюємо у команді разом з міським головою Іваном Лозинським, старостами громад, депутатом Верховної Ради Ярославом Дубневичем, головою адміністрації Миколою Фреєм та головою райради Віталієм Кімаком. І з депутатською більшістю Рудківської громади – тією, яка налаштована на конструктивну роботу. Зрештою, чую і опозиціонерів, які принаймні, розповідають, де треба працювати активніше. Тому говорити про те, що я собою когось підміняю, щонайменше безпідставно та некоректно. Але повинен вам сказати, що мій виборчий округ – це не лише Рудківська об’єднана громада, а й деякі наразі необ’єднані сільради. І з ними у мене тісна співпраця…

-До речі, про голову Рудківської громади. Це, як відомо, ваш ставленик, член вашої команди, ви за нього агітували… Чи вважаєте, що справно веде громаду?

-Слово «ставленик» у цій ситуації абсолютно недоречне, бо голову обрали наші ж люди переконливою більшістю. Напевне, вони бачили, кого обирають, навіть без моєї намови чи не намови. Він заслужив право керувати громадою попередніми добрими справами. І це факт. Якщо ж виборці будуть вважати, що його справ недостатньо, то зроблять свої висновки. І ми дослухаємося до думки… Наразі скаржитися на діяльність міського голови у мене нема підстав.

-За законами логіки, до Рудківської ОТГ мали б «записатися» Никловицька, Новосілківська, Михайлевицька та інші сусідні сільради. Але вони чомусь не згодилися. Як вважаєте, чому?

-Скажу відверто і нехай на мене ніхто не ображається. Там, де сільські голови думали не про розвиток громад, а про те, чи залишаться при керівному портфелі, там об’єднання не відбулося. Але на все воля громади. І цій волі я підкоряюся – як вирішили, нехай так і буде… Як депутат обласної ради, відчувши настрої таких війтів, не хотів на них тиснути чи переконувати, вважаючи, що життя само розставить крапки на «і». Станом на зараз, відчуваю уже інші тенденції – не чиновники, а прості люди питають у мене, чому ж ми не приєдналися до Рудок, чому не прийняли правильне рішення. І, зрештою, чому згаяли час  і чому як депутат не проявив  настирливості? Відповідаю: не можна на людей тиснути, до певних рішень вони повинні прийти самотужки, можливо, набивши ґуль. Хоча громадські обговорення з приводу об’єднань відбувалися у кожному селі і я там був, однак переконати людей у тому, що вони багато втрачають не об’єднавшись, мені не вдалося. Але це урок на майбутнє…

-Не можу не спитати. Кілька місяців тому народ активно взявся обговорювати тему об’єднання районів. Невідомо, як буде у майбутньому, але «розкройщики» географічної карти чомусь вирішили відібрати від Самбірщини вашу Рудківську округу і приєднати до майбутнього Новояворівського району. Ми з цим не згідні, а ви?

-Я не хочу обговорювати чиїсь бздури і фантазії. Рудківщина – невід’ємна частина Самбірщини  – географічно, ментально, історично (і всіляко інакше) ми є тут. І ми разом з вами цього не допустимо.

-Давайте про добрі справи. Скажімо, за останні три роки що ви зробили таке, чим дуже пишаєтеся?

-Про це можна багато говорити. Але, якщо підсумовувати, то у кожному селі нашого округу ми значно поліпшили інфраструктуру. Наприклад, міняли вікна у навчальних закладах. Здавалося б, дрібниці, однак це здоров’я дітей та економія тепла. Перекривали покрівлі бюджетних установ. Встановлювали дитячі, спортивні майданчики. Я не знаю, чи це справді потужні справи, але мені приємно, бо за цим стоять зусилля нашої команди, бюджетні кошти, які не так просто залучити на Самбірщину. Частково поліпшили стан доріг, але це занадто складна справа у той час, коли десятиліттями у дорожнє господарство держава коштів не вкладала.

-Мені здається, що вашою найболючішою точкою є дорога з Рудок до Никлович. Років два про неї багато говоримо… Що можете обіцяти людям нинішньої весни?

-Тема надто складна, і скажу чому. Шлях від Рудок до Никлович в області, на жаль, не визнають як стратегічний. Я не раз пробував колегам з обласної ради доводити, що, полагодивши цю дорогу, ми розвантажуємо львівську об’їзну, тобто трафік машин з Шегинь у бік Дрогобича, Стрия, Франківська, Закарпаття піде через Никловичі, Рудки, Чайковичі, Сусолів, Волощу Дрогобицького району. Це економія 60-70 кілометрів та часу. Ми над цим проектом товчемося майже чотири роки, але, на жаль, у держави руки не доходять, тому наразі сподіваємося… На цей відтинок шляху заклали в державному бюджеті певну суму. Хочу, щоб справа зрушилася.

-Що робити з тротуарами у Рудках?

-Рудківські тротуари – складова державної дороги «Львів-Ужгород». Я дуже хочу, щоб земляки розуміли: вкладати кошти у цей шлях місцеві бюджети не мають права. Якщо розпочали ремонти у Ставчанах і Любені Великому, то дійде і до Рудок – рано чи пізно.

-Задам вам питання як мешканець великого Самбора. Якщо у провінційну Рудківську лікарню купують нове та перспективне обладнання, то ви бачите майбутнє цієї провінційної лічниці?

-Так, бачу майбутнє. Лікарня обслуговує 25 тисяч осіб нашої округи і не лише їх, а й значну частину Городоцького району. І це традиція, яка склалася десятиліттями. І людям так зручно, і ми не маємо права ламати ситуацію.

-Кілька років тому Рудки, які уже не мають де ховати своїх мешканців, відкрили нове кладовище за колією у бік Колбаєвич. Але там досі нікого не ховають. Як з цим бути?

-Це питання рудківської громади. Ми умови створили, все інше – за церковними та громадськими об’єднаннями.

-З чим до вас найчастіше звертаються ваші виборці, якої допомоги хочуть?

-Тут не можна намалювати якусь окрему лінію, бо у людей різні бажання… Намагаюся допомогти багатьом, але в розумних межах…

-А є вас такі ситуації: приходять представники громад і просять кошти на певні проекти, наприклад, заміна вікон, ремонти шкіл і так далі, та готові це співфінансувати?

-Мені насправді дуже приємно, коли представники громади приходять з власними ініціативами і якщо чогось і хочуть, то співфінансування. І такі речі, які уже обговорені у громадах,  готовий підтримати. Хтось хоче облаштувати сільський цвинтар, хтось – спортивний майданчик, хтось бажає поміняти вікна у школі, чи  ФАПі…

-На початку російсько-української війни ваша команда народного депутата Ярослава Дубневича дуже активно займалася волонтерством, у ваших селах, зокрема, ліпили пироги, крутили голубці, коптили ковбаси, ремонтували непридатну військову техніку, купували амуніцію для військовиків… А зараз активність підупала. З чим це пов’язано?

-Я не погоджуюся з вашим твердженням. Після Великодня знову їдемо до наших воїнів, веземо м’ясні вироби, паски та інші необхідні на війні речі. Хочу сказати, що як би в Україні не мінялися політичні вітри, команда Ярослава Дубневича працює на перемогу і на Україну.

Роман ІВАНЧУК.