Все – як у Гашекового Швейка: навіть кульки, які мали летіти на знак любові до Європи, зачепилися за Фельштинські дроти
Тієї неділі я їхав у Скелівку, яку раз у році називають Фельштином – як то було у часи бравого вояка Швейка. Їхав разом з Галиною Павлечко, її племінником Дмитром та двома артистами зі Львова, які вміють робити фантастичні хімічні шоу–досліди. Діти від того мають море задоволення. Я лише перепитав, чи вміють вони перетворювати воду у спирт, і зостався трохи незадоволеним відповіддю.
У самому Фельштині звичну трасу перекрили і ми добиралися до центру села розмаїтими вуличками, але організатори свята перевершили наші сподівання, оскільки скрізь були вказівники. Щоб наших перед львівськими артистами похвалити, сказав, що в обласному центрі інколи не знаєш, куди їдеш і де виїдеш. Гості визнали мені рацію…
Біля пам‘ятника Швейкові встановили сцену – ту, що її купив собі Старий Самбір. Та й народу зібралося багатенько, а ще більше потім підтягувалося. Ведучі свята Оксана Петрівська та Іван Кілик розповіли, навіщо у Фельштині влаштовують свято гумору. Бо Йозеф Швейк сам був дотепником та й усе його життя – суцільні небилиці. Як от те, що біля Фельштина сталося. Пішов Йозеф купатися і там в одних підштаниках потрапив у полон… до своїх. Щвейка вигадав автор Гашек, але так сталося, що його герой став знанішим. І чим не гумор? Товариство зустріло оплесками виступи голови райради Тетяни Терлецької, депутата обласної ради Михайла Гички, сільського голови Богдана Антошика та інших. Добре говорили, але серйозно говорили: все це, мовляв, для того, аби створити промоцію рідного краю і щоб сюди їхало якомога більше туристів. Туристи гроші, як відомо, мають, а тому щось мусять залишити у Фельштині.
Кожного разу на такі дійства, а вони були скромніші, в цей день приїжджають на роверах велосипедисти з різних областей України і своїм велопробігом зі Львова до Європи пропагують Швейка. Я, повірте, багатьох уже знаю в обличчя. Одним під вісімдесят, іншим – по двадцять. Але треба дати їм належне: гуртуються, крутять педалі і мають від того добрий настрій. Традиційно фотографуються біля пам‘ятника Швейкові, традиційно видають медалі організаторам свята. Аби не відступати від дорослих, фельштинці влаштували перегони і для дітвори. З десяток малят з різними роверами, здебільшого триколісними, взяли старт. Все було по дорослому: навіть аварія, бо один велосипедист зашпортався і випав зі сідла. Розплакався, але гурт його втішив, мовляв, щоб навчитися швидко їздити, спочатку треба набити ґуль. “Фішкою” свята було те, що то був перший радісний день, коли українці змогли поїхати у Європу без віз. Подія, яку вартує відзначати – як би хто скептично до цього не ставився, але якщо Росії зле від нашого безвізу у Європу, то маємо цим тішитися. Так ось, у центрі Фельштина понад дорогу були на шнурочку порозвішувані блакитні та жовті кульки. І з двох боків шнурочок мусили постійно тримати. Я собі подумав, що могли б прив’язати до чогось. Та де ж я знав, що вони надуті гелієм. Так ось, у потрібний момент шнурочок відпустили і кульки, за задумом, мали полетіти і бік Європи, але вітер дмухнув їх у зворотному напрямку, більше того, вони зачепилися за електропроводи і так до кінця свята там і плуталися. Навіть Гашек, коли описувався би такі пригоди, до такого не додумався б.
Найбільш шанованою особою був сам Йозеф Швейк – переодягнутий відповідно, з каптурком на голові, злегка втомлений і неголений. За плечима мав карабін. Як ми збагнули, ту амуніцію привіз до Фельштина шанувальник зброярства та історії Віталій Панько зі Стар’яви. Пан Йозеф – “в миру” Микола Гнат представився оператором з Хирівського інтернату – прозвучало врочисто і ґонорово. Щоправда, Тетяна Терлецька потім уточнила: оператор котельні, але ж оператор… Гість гарно виконав основну роль свята, було немало охочих з ним сфоткатися і навіть хильнути чарчину доброї медовухи, яку традиційно привозить на такі свята добрий пасічник Віталій Гринкевич. До речі, він ще вміє смажити на вогні таку бульбочку, що сама Терлецька одного разу хвалила: такий смаколик вміє готувати тільки Віталій. До смачної кухні, яку Швейк дуже уважав, додав свого і козацький генерал Степан Ковальчук. Від нього була гречка з м’ясною підливою. Він мені так і сказав ще на початку свята: “Їж, бо потім забракне”. Насправді забракло, бо місцеві селянки відчули, що раз у році гречка “на халяву” – гріх не скуштувати. Зрештою, для того її і варили. А я шкодую, що не дочекався Наталії Петрик з Добромиля, яка прославила район успіхом у передачі “Майстер-шеф”. Це, щоб ви знали, донька мера Юрія Петрика, точніше тепер буде казати – то він її тато… Уже потім мені казали, що влаштувала майстер-клас. Жалкую, що прошляпив той момент, бо мав намір з нею познайомитися. Ну, але ж це не останнє свято Швейка, правда? Між іншим дійство вдалося, Тетяна Терлецька підтвердила своє реноме вдалого організатора, а кожен, хто хотів, здобув те і побачив те, що хотів. Я побачив Фельштинський фестиваль таким, яким його описав.
Роман ІВАНЧУК.