Від хоспісу не зарікаються…

SambirWZ
203

Від хоспісу не зарікаються…

Одна VIP-палата уже є. Заможні можуть потурбуватися про інші – для своїх рідних і не тільки

У неділю медики святкували своє професійне свято. До медиків у нас різне ставлення, але раз у році ми їх, як правило, любимо. Серед усіх колективів, які в неділю пили шампанське, ми обрали Городищенський хоспіс. Що цікаво, офіційно хоспісу ще нема, але колектив уже півроку провадить реконструкцію приміщення. І хоч вони почасти нині будівельники, але шанують своє професійне свято і навіть запросили голову районної ради Віталія Кімака.

Те, що ми бачили раніше, і те, що є зараз, – дві великі різниці. Зрештою, це навіть не різниця, це по суті осучаснене старе приміщення.

Трохи історії, про яку нам розповіла начмед закладу Олена Парійчук. Колись городищенська лікарня була такою собі дачею для жителя Малої Озимини. Тамтешній хлопака в часи Австрії дослужився аж до генерала. А його дочка, яка жила в Малій Озимині, мала сухоти і тільки поблизу Городища їй дихалося легше… Тому тато-генерал збудував там нове обійстя, заповівши, щоб після його смерті будівля слугувала лічницею. Заповіт виконали і там десятиріччями було пульмунологічне відділення, в якому легко дихалося… Настав час сучасних реформ і городищенські медики чи не першими пішли на перепрофілювання. Треба сказати, що їм пощастило у тому, що погодився очолити колектив Тарас Струк. Інший би просто не “двигнув” всіх тих бюрократичних проблем. Коли слухаєш Тараса Мироновича, то просто диву даєшся. Складається враження, що у нас все спрямоване на те, аби створювати перепони. Кожен галузевий чиновник стає таким поважним “перцем”, підпертим своїми інструкціями, що якби їх слухали, то в житті не тільки б хоспісу не відкрили, а й всього іншого. До слова, Тарас Струк мужньо долає всі труднощі і вже на середину літа, а може й під кінець тут будуть нові мешканці. Контингент людей, який там буде жити, складний. Хай Господь простить відвертість, але це є той заклад, з якого здоровими не виходять… До відома всіх інших медиків, яким хоспіс кісткою у горлі стоїть так, що жоден лор не витягне – хоспіси є скрізь у Європі. І тих, кого вже не можуть лікувати інші лікарі, має доглянути колектив Тараса Струка. Мужності їм, милосердя, щирості і розуміння того, що будь-хто з нас може потрапити у Городище… До речі, заступник головного лікаря з господарських питань Василь Оліярник провів нам екскурсію, показав гарні палати і навіть VIP-палату. Ми, правда, не зрозуміли, чи то для VIP-персон з числа нинішнього або майбутнього начальства, чи там просто будуть поліпшені умови…

Наостанок розповідь від начмеда Олена Парійчук. Вона, як і інші, їздила на науку. Зокрема, Олена Миколаївна була у Польщі і у одному з містечок, де є хоспіс, добиралася до закладу. Замовила таксі, а коли таксист дізнався, хто така пані Олена і навіщо їде в хоспіс, чекав її задарма годину часу, а потім сказав: розвивайте і у себе такі заклади, мій батько тут помирав… А за давньою традицією нашої газети, не можемо не згадати тих, хто в принципі на засадах ентузіазму, створює хоспіс. Ну, Тараса Струка і Олену Парійчук ми уже прославили, тепер колектив – Наталія Стецюк, Любов Шпот, Орися Мотиль, Надія Коваль, Віра Городиська, Людмила Лазор, Галина Пастернак, Олександр Пастернак, Василь Оліярник, Степан Прокопович, Микола Городиський, Марія Городиська, Ірина Кривда, Євгенія Глова, Станіслава Пастернак, Марія Пастернак, Віра Матолич, Любов Кухарик, Надія Котик, Роман Товстяк, Наталія Лазор, Марія Городиська, Леся Братко, Наталія Юзьвяк, Галина Тантала…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар