Війна наздоганяє…

SambirWZ
98

Війна наздоганяє…

У Хирові поховали бійця-добровольця Андрія Лесика

Це також втрати війни, бо якби її не було, то Андрій Лесик (псевдо «Бойко»), ймовірно, жив би… Саме так розпочав нам свою розповідь заступник командира Добровольчого Батальйону ОУН, депутат Самбірської міської ради Василь Спаньчак.

Андрій Андрійович чи не з першого дня і до останку був на Майдані, відчував на собі, що таке «гарячі точки» Революції Гідності, а потім, коли усе скінчилося, почалася війна. Неспокійний патріот не міг повернутися до свого мирного Хирова, бо, незважаючи на зрілий вік, відчував, що має бути там, де заболіло Україну. Інакше не міг, бо давно став членом Конгресу Українських Націоналістів… Познайомився з Миколою Коханівським, був у батальйоні «Правого Сектору», а згодом, коли створився ОУНівський добробат, влився у його ряди. Був керівником бойової сотні, хоча і сотня згодом виросла у значно більше формування… Знаєте, особливу повагу викликають ті люди, які, відчувши біду, першими пішли під кулі. Справді, відчайдухи… У бойових діях Андрій Лесик брав участь з 15 жовтня 2014 до 20 грудня, а потім – з 1 січня 2015-го до 18 квітня… Це багато, бо на війні кожен день найдовший, на війні, як ніде інакше, розумієш ціну життя. А потім, коли війна для Андрія Андрійовича закінчилася, йому довірили не менш важливу місію – очолити вишкільно-реабілітаційний центр, який «дислокувався» у відпочинковому таборі в Сприні. Мушу сказати, мені одного разу пощастило там бути, відчути дух, просякнутий патріотизмом, дисципліною. Власне тоді уперше і познайомився з Андрієм Лесиком. Такі люди достойні поваги. Навіть виникло бажання зустрітися окремо та взяти інтерв’ю. На жаль, не встиг. Так буває, вічно не встигаєш туди, де мав би конче бути…

А потім я часто зустрічав Андрія Лесика у соціальних мережах, його пости були, як би це ліпше сказати, українськими. Одного разу він зник з мереж і навіть з’явилася тривога – куди подівся. А виявляється, усе банально: через патріотичні дописи та репости його просто хтось заблокував. Коли відновили, Андрій Андрійович радісно про це повідомив. Згодом дізнався, що він хворіє… Василь Спаньчак так і сказав: війна наздоганяє. Мав кілька інсультів, а в додаток, мабуть, ще й діабет. Спочатку відрізали одну ногу, а уже перед смертю – другу. Шкода, намучився… А ще у житті Андрія Лесика був цікавий момент. На Майдані він познайомився з жінкою, з якою вирішив поєднати своє життя – його діти уже давно на своїх хлібах. І акурат перед смертю на прохання чоловіка, вони і розписалися, хоча, мабуть, і жінка знала, що її невдовзі буде очікувати доля вдови, але не відмовила…

Андрій Лесик помер на 62-му році життя. Його поховали у Хирові. Нехай пам’ять про нього буде вічною…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити