Війти бувають лінивими?

SambirWZ
1

Війти бувають лінивими?

Під час наради з сільськими головами на Старосамбірщині почув про цікавий факт. Війт начебто звертався до влади, що у нього на території є п’ять неоформлених, а значить, незаконних пилорам. З’ясувалося у процесі розмови, що податкова не має права перевірок, бо мораторій. Війтові порадили звернутися до обласної фіскальної служби. Попри це нам потім розповіли, що війт і свої пилорами має… Ця розмова виникла на нараді виключно тому, що йшла мова про надходження до бюджету від виробничих структур.

Взагалі, коли ми слухали бесіду, зокрема, міркування виконувача обов’язки керівника району Ігоря Жука про сільські бюджети, то було відчуття, що один говорить, а інші не чують. Дехто, з ким пан Жук хотів би тісніше поспілкуватися, взагалі не прийшов на нараду. Бідні сільради, не забезпечуючи доходів, беруть і собі, і землевпорядникам непогані премії. Хоча, як відомо, премії дають тим, хто добре працює. Подальша розмова переконала нас у тому, що багато сільських голів вважає, що коли їх обрали раз, то район для них не указ – самі собі господарі. Голова райради Тетяна Терлецька розповіла війтам, що за усе погане, яке діється на території району, область сварить свого намісника – голову райдержадміністрації. А сільські голови не реагують на критику… Чого тільки вартує ситуація з борщівником Сосновського, за який може потерпіти господар третього поверху “білого дому” Ігор Жук. Чого тільки вартує тема вивезення твердих побутових відходів. Один війт, наприклад, написав листа у РДА, мовляв, у мене нема сміттєвих контейнерів. І тим самим відфутболив свою проблему у “білий дім”, вважаючи, очевидно, що виконав тим самим свою місію у справі чистоти сіл. До Дня Незалежності перед усіма громадами стоїть вимога прибрати все біля своїх осель. Вимога стоїть, але чи буде виконана – невідомо. Просто люди наші розлінувалися… Ігор Жук, продовжуючи виховну годину про владне лінивство сільських чиновників, навів напрочуд цікавий факт: в одному зі сіл 25 пожежників гасили торф, який димів, а харчування для них мусив організовувати сам. Війт не спромігся, хоча мав би взяти опіку. Один раз прийшов і то посварився з надзвичайниками… Тому пану Жуку не залишалося нічого іншого, як витягнути з кишені своїх 500 гривень і скерувати на провіант пожежникам. Хтось із сільських голів парирував, мовляв, ми не одні такі 500 гривень витягували… З усього цього треба робити висновок, що війти у селах стають такими собі недоторканними і не завжди працелюбними… Може людям варто придивлятися до проводирів?

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар