Війти стали бідаками– по кілька місяців без зарплат

На Старосамбірщині дерева самі залітають на пилорами і акциз з «пальонки», як відомо, не збирають

Мій давній приятель – сільський голова за покликанням, любив приповідку: нема такого села, яке б не утримало священика та війта з його челяддю. Та ба, часи, видно, міняються і нині сільські урядники залишаються навіть без зарплат, хоча нам завжди здавалося, що ця категорія людей, як ніяка інша, добре матеріально захищена. Окремі чиновники уже починають думати про те, що треба кидати булаву у фосу і шукати прихистку на заробітках – як це роблять їхні земляки.

ВЛАСНЕ, про такі невеселі речі почули на нараді у старосамбірському «білому домі», коли група сільських голів разом з першим заступником голови РДА Русланом Пупою та головою райради Тетяною Терлецькоюшукали вихід з ситуації. Руслан Романович навіть пропонував піти таким шляхом: окремі сільради, які мають надлишок грошей, могли б поділитися з незаможними – саме так допомогли окремі війти районній раді, яка теж у бідаках. Ідею війти, які прибули на нараду, не сприйняли. Справді, якщо низинні села, де працюють земельні інвестори, ще якось виживають, то  гори – пропадають. Пан Пупа спробував вселити трохи оптимізму, мовляв, цього місяця знайде десь 100 тисяч гривень і поділить найбідніших – Грозьово, Мшанець, Тур’є. А ще через місяць знайде ще 100 тисяч…

Проблема безгрошів’я виникла не на порожньому місці. Уряд підняв зарплати, але це підвищення не було передбачене у бюджетах, а відтак підвищеними зарплатами з’їли майбутні. Столиця надала залізничникам земельні пільги і вони стали менше платити за свої колії, а ці гроші поповнювали місцеві бюджети. Нема відчутної помочі від лісівників, які провадять головні рубки, зрештою, і від основного податку – ПДФО, очікували більшого… Як наслідок, сільські голови не можуть прокормити свої невеличкі колективи сільрад. У деяких залишилися по три особи, крім війта, звичайно.

Потім поважне зібрання почало шукати резерви на своїх територіях. Руслану Пупі належать міркування про те, що в районі 90 відсотків пилорам, а всього їх 150, не зареєстровані і власники не платять податків. Хоча війти про це знають, але мовчать. Руслан Романович риторично перепитував: невже деревина сама залітає на пилораму, а потім вилітає дошками. Згадали і акциз зі спиртного. Але як згадали, так і забули, позаяк визнали, що у селах продають не акцизну горілку, а самопальну… Лише протягом жовтня, коли почалися перевірки, підприємці Старосамбірщини легалізували 56 робочих місць, хоча з початку року було лише 170. На думку першого заступника голови РДА, деякі підприємці у селах просто знахабніли… Є цікавинки і у бюджетній сфері. Скажімо, Старосамбірська СШ №1 у рік витрачає на побут і тепло 1,3 мільйона гривень у той час, коли Добромильська – приблизно така ж розміром, кілька сот тисяч гривень… Ось куди грошенята платників податків пливуть, а ми хочемо і добрих доріг, і зарплат. Згадали про те, що деякі сільські школи харчують дітей, а деякі живуть у голоді – несправедливо. Дійшли висновку, що наступного року треба не годувати нікого і на цьому економити. Ми чомусь думали, що нарада дійде іншого висновку – шукати гроші, щоб годувати усіх… Почули від війтів, що ті, які впряглися у фінансування проектів – ремонти закладів соцкультпобуту, тепер шкодують, бо мусять віддавати гроші. Ліпше, мовляв, без Народних домів, ремонтів шкіл і садочків, зате з зарплатою. Ми розуміємо відчай, але сільська рада – то не “біржа праці”, яка створена для утримання чиновників. Якщо не буде проектів, а відтак – змін у селах, то навіщо тоді війти? Не ображайтеся, але ці наші міркування схожі на правду… Закінчилося все тим, що депутати райради приймуть звернення до вищих гілок влади, аби змилосердилися над бідними горянами і підкинули грошенят. Признатися, ми не дуже віримо у дієвість звернень, але ліпше писати, ніж нічого не робити.

Роман ІВАНЧУК.