Галицька толерантність на межі слабкості, або Що сказали б жертви Саліни…
Активісти у Добромилі повалили пам’ятник «братської могили воїнам радянської армії»
Вкотре громадський активіст Василь Деркач запросив нас на відкриття меморіальної таблиці у Добромиль. Дійство мало відбутися біля будівлі, де після війни засідало НКВС і мордувало українців. За словами пана Василя, там сотні людей востаннє бачили сонце… Тому і їх треба було пошанувати. Взагалі, цей чоловік, як би це ліпше сказати, виглядає трохи “дивакувато” у своєму бажанні зробити все, аби жодна людина, яка віддала життя за Україну, не була забута…
Ми не поїхали тієї неділі у Добромиль, бо рахували собі, що обійдемося черговою заміткою про відкриття чергової меморіальної таблиці. А шкода, бо сама імпреза потім набула великого розголосу. Василь Деркач коментував її так: під час освячення священик-капелан о.Іван Гальо питав у добромильської громади, чи хоче вона того, аби з-під ратуші забрали пам’ятник карателям з комуністичною символікою, встановлений на місці їхнього поховання. Пан Василь ствердив, що волю громади навіть скріпили голосуванням. Тієї ж ночі па-м’ятник звалили… Хто це зробив, ми не знаємо, але кожного разу, коли були на патріотичних імпрезах у Добромилі, цей пам’ятник відверто дратував. Ну, уявіть собі, йде процесія від центру містечка до Саліни повз пам’ятник на могилі карателів… Якщо сказати, що це політичний дискомфорт, то не сказати нічого. Багато років різні влади, які приходили і відходили, не знали, як з цим бути. Хтось хотів міського референдуму, хтось роздавав всілякі обіцянки, але сталося так, як сталося. Чи мав право отець Іван Гальо виголошувати те, що, за словами пана Деркача, виголосив? Мабуть, він, як ніхто інший – мав. Священик з перших днів, як мало хто з інших душпастирів, був на Майдані, потім, як мало хто інший, їздив на схід до наших бійців з духовною місією і, мабуть, як ніхто інший, знає ціну сучасній московській навалі… Це говоримо для тих, хто нині розмірковує про те, чи пасувало священикові… Пасувало, бо він бачив на сході наших хлопців, які помирали від рук внуків тих, які поховані у середмісті Добромиля.
Подія з поваленням комуністичного монумента, що дивовижним чином збіглася з декомунізацією, викликала немало емоцій. У соці-альних мережах відгукнувся і міський голова Юрій Петрик. Він написав: “Вчора в м.Добромиль відбулося повалення “братської могили воїнам радянської армії”. Руйнування відбулося без дозволу і згоди (наголошую) депутатського корпусу і мерії міста. Сам факт того, що це було зроблено з ініціативи і зусиллями не мешканця Добромиля, наводить на думку, що у нашому місті реалізовувалися лише чиїсь сценарії, написані людьми, які не знають про реальні рішення і бажання більшості його мешканців. Добромиль – це самодостатня громада, яка має право на самостійне вирішення цього питання без зовнішнього втручання і, головне, в законний спосіб. Добромильчани ще на зустрічі, яку я проводив, чітко і однозначно висловилися за те, що потрібно центр міста впорядкувати і забрати цю братську могилу. Депутатський корпус на сесії підтримав рішення громади. Мерією було надіслано у відповідні структури і державні установи листи-звернення про уточнення інформації і її офіційного підтвердження про наявність поховань, адже саме підтвердження чи спростування цього факту дає відповідь на питання: нормами якого закону потрібно керуватися, і визначать хід подальших дій. Спосіб, в який ми мали відновити історичну справедливість, не повинен бути прикритий лише патріотичними гаслами, а має базуватися лише на Законі Божому, що рештки людей повинні бути перераховані (може мер помилився – перепоховані?) в належний спосіб і місце, і на Законі держави, якщо ми направду вважаємо себе її частиною. Подія перенесення захоронення і пам’ятника могла б стати для кожного жителя міста днем очищення сумління і совісті перед тими, хто загинув у тюрмі і на Саліні, тим знаменним днем в історії нашого міста, коли б ми повернули історичну справедливість. Прикро, що мала горстка людей зруйнувала в неділю не пам’ятник, а нашу з Вами можливість СПІЛЬНОГО очищення від тягару минулого”… Чесно сказати, ми небагато зрозуміли з цього коментаря, але нехай буде – це офіційна точка зору. Якщо дибати тим шляхом, про який йдеться – рішення, з’ясування, а тим паче – ексгумації, які дуже дорого коштують, то Добромиль ще довго ходив повз цей монумент. А втім, тези про очищення нам так само не зовсім зрозумілі, як і звинувачення на адресу горстки заїжджих людей… Можливо, це вдарило по ґонорах добромильських панів та патріотів, але вже стільки років незалежності України у Добромилі минуло… Допускаємо, що все, що відбулося у Добромилі, можна назвати актом вандалізму, допускаємо, що може бути відкрите навіть кримінальне провадження, а тому лідер громади вирішив таким коментарем зняти з влади відповідальність, бо, не виключено, па-м’ятник міг значитися у якихось історичних цінностях… Допускаємо, що приїдуть проросійські телеканали… Але які б емоції з цього приводу не вирували, у тому числі і на сторінках соці-альних мереж, факт відбувся. Ми не хочемо нічого радити самодостатній добромильській громаді, але перепоховання, як відомо, надто коштовна річ, тому чи не краще було б на цьомі місці встановити звичайний хрест у пам’ять загиблих, нейтрального змісту табличку, попровадити панахиду, і забути все це… Бо зайвий галас уже нікому не потрібен.
Наша толерантність -ой, не дай Боже, ворогів України образити, коли на сході йде війна з російським окупантом, починає відверто втомлювати і нагадує українську слабкість… Якби наші батьки боялися йти наприкінці вісімдесятих супроти комуністичної влади, то не знати, чи мали б нині Україну. Тоді також не було закону, який би дозволяв валити режим. І не було закону, за яким знімали па-м’ятники Леніну. І наостанок один факт: у Москві під домашнім арештом перебуває завідувачка української бібліотеки не тому, що вона українська патріотка, а тому, що керувала українською бібліотекою для нашої діаспори там. І чогось пересічні росіяни нічого собі з цього не роблять… А ми тут, в Галичині, починаємо дорікати “горстці людей”, бо посміли закинути трос на пам’ятник тим, хто нищив українців.
Розуміємо, що тема дискусійна, а ми не істина в останній інстанції. Ми просто висловили своє ставлення до цієї події…
Роман ІВАНЧУК.