Гортаючи «Високозамківську Самбірщину»

Люди та події, які нас вразили у 2019 році

Відколи існує «Високозамківська Самбірщина», а це уже більше двадцяти літ, кожен наступний рік ми розпочинаємо з того, що гортаємо підшивку газети, шукаючи події, які нас вразили. Це не для того, щоб пам’ять відновити, а радше задля того, щоб усе погане залишити у минулому, а добре забрати у рік прийдешній. Ми відгукувалися на практично усі значущі події на Самбірщині та Старосамбірщині, скадаючи такий собі літопис, за яким колись історики будуть вивчати та аналізувати нас уже зі своїх висот. Отож, на початку року наші радники засіли за підшивки і визначилися…

Як правило, кожного року ми мітимо когось на переможця у номінації «Людина року», але, висуваючи значні вимоги до цієї когорти імовірних претендентів, зі сумом констатували: не знайшли. І не думайте, що ми шукали серед владоможців чи громадських діячів, ні, ми просто шукали того, хто у році, який минув, зробив щось надзвичайне. І от стали одноголосні у тому, аби «Людиною року-2019» за версією «Самбірщини», була Оксана Проць (на фото)! Це молода тендітна жінка, мати двох дітей, вихованка Корналовицького сиротинця «Рідний дім», а тепер – мешканка Дрогобича. Її чоловік – теж вихованець цього ж сиротинця, там познайомилися, звідти і під вінець пішли, отримавши благословення директорки «Рідного дому» Марії Янушевич… Усім миром ми збирали гроші на те, аби врятувати життя її синочкові Матвійчику, якого спіткала онкологія. Цю трагедію можуть осягнути лише ті, які самі мали чи мають хворих дітей. Але сталося диво – ми, але чи не найбільше любов матері, змогли повернути хлопчикові радість життя. Він видужав, він разом з нами, він щасливо зустрів Святвечір у колі родини. Господи, дякуємо… Але Оксана Проць, порадівши за свого синочка, не закрилася в собі, а вирішила віддячити таким же людям, які потрапили у таку ж біду, і стала волонтером. Разом з однодумцями збирає гроші та презенти для онкохворих діточок у Львові і постійно їздить туди – підтримати малечу, матерів. Оксана зізнавалася нам, що коли Бог вдруге подарував життя її Матвійкові, вона зобов’язана допомагати іншим… Ми не знаємо, на скільки потішить звання «Людини року» Оксану Проць, але ми не могли не обминути її сили духу…

Подія, про яку піде мова далі, на жодну з номінацій не претендувала, але вона стала своєрідним символом доброти і милосердя. Кореспондент «Високого Замку» допоміг дівчині, яка перенесла важку багатогодинну операцію на хребті в Києві, стати студенткою Самбірського медичного коледжу, бо вона, врятувавшись, захотіла допомагати іншим. Для вступу на державну форму навчання бракувало необхідної кількості балів, але директор закладу Любомир Ковальчук, почувши історію дівчини з бідної багатодітної сім’ї, зарахував… Та за день до початку нового навчального року ще одна біда – батьки не мають грошей, аби винаймати дитині помешкання в Самборі. І тут на поміч прийшов директор професійно-технічого училища швейників Василь Йоник, виділивши їй ліжко в гуртожитку. Світ не без добрих людей і, згадуючи цю ситуацію, від імені «Високого Замку» просто хочемо подякувати Любомиру Ковальчуку та Василю Йонику.

Кожного разу, гортаючи свій літопис, шукаємо переможців для номінації «Подія року». Тобто з усього вороху новин хочемо обрати те значуще, що вплинуло на наше життя. Парадокс, всього було багато, проте єдине «значуще» у наших експертів не знайшлося. Однак, під цю тему ми розглядали локальні події-перемоги, як от втілення міжнародних проєктів на Старосамбірщині. Мова йде про комунальні дороги у Нижанковичах, каналізування Добромиля та закупівлю нового сучасного обладнання для Старосамбірської ЦРЛ. У 2019-му стався справжній прорив у спортивному житті краю, бо зведення майданчиків зі штучним покриттям – це серйозна інвестиція у майбутнє. Такі споруди уже зробили цивілізованими Стрілки, Воютичі, Викоти, Топільницю, мікрорайон третьої школи в Самборі, Старий Самбір та інші. Незважаючи на бідацький рік, у Новому Калинові та Вільшинику відкрили сучасні дитячі садочки. ВЛановичах звели такий собі літній відпочинково-діловий центр за кошти Польщі, а у Мшанці з ініціативи отця Романа Грома – ростуть колиби для подорожувальників та місцевої молоді. До подій, які закарбувалися у пам’яті, увійшли і початок будівництва (нарешті!) школи у Дублянах, і придбання за державний кошт дев’яти автівок для амбулаторій Самбірщини. Начебто факт не такий вже й значущий, але дуже радісний – у Вільшинику священник згуртував молодь і на території плебанії стали випікати свій хліб для народу… Знаєте, про все це легко писати, але дуже важко було дійти до того, аби вивершити…

У двох наступних номінаціях, які не можемо викинути з власного літопису, – «Керівник року» та «Депутат року», нашим експертам не було складно. Щодо першої, то претендентами називали кілька кандидатур, наприклад, директора Самбірської «Омеги» Петра Мошуманського, який і добре платить своїм людям, і податки віддає справно. Директора лісгоспу Ігоря Ярему, який, керуючи колективом лісівників, зумів і давати добрі заробітки, і платити податки, і не допустити тих бесід, які точаться з приводу розкрадань у інших колективах. Нам імпонує уже багато років праця колективу Самбірської райспоживспілки, яку очолює Володимир Малецький. Знаєте, конкуренти тиснуть звідусіль, а він їх в носі видів, тримається… Розглядали ми і кандидатуру керівника Старосамбірського центру первинної меддопомоги Василя Савенка. Він завжди був десь на других ролях, а ставши самостійним керівником, показав, що не тільки добрий господарник, а й вмілий керівник. Але, вибачайте, щойно названі панове, проте пальму першості у цій номінації з чистою совістю віддаємо іншим. Тарас Струк – головний лікар хоспісу у Сідому створив не просто медичний заклад, а серйозну структуру, зрештою, якщо його недолюблюють інші медичні заклади чи головні лікарі, значить він усе робить правильно… І ще один переможець в номінації «Керівник року» – директор СТОК «Прикарпаття» у Сприні Михайло Цимбрила. Це той чоловік, який відданий спорту сповна і власне він нині піклується розбудовою відпочинково-спортивного, патріотичного комплексу. Дуже багато зусиль, часу, нервів, праці своїх друзів-спортовців туди уже вклали… А от «Депутатами року», на думку наших експертів, стали обранці обласної ради Михайло Гичка, який щиро опікується проблемами усієї Старосамбірщини і бореться на обласних олімпах за фінансові проєкти для району. Олег Домчак, який входить в історію як лобіст інтересів не лише Самбірщини, а й своїх рідних Дублян, бо якби не він, то селище давно б стало страріючим селом. Володимир Шведа, без якого у Рудківській зоні нічого не відбувається, і це правда. Він інколи виступає не просто як депутат, а й як благодійник, і подеколи здається, що люди зловживають…  А ще він уміє сам організувати людей на якісь добрі справи і, незважаючи на солідний авторитет, сам бере до рук на дорозі лопату і працює на рівні з іншими… І нарешті, Володимир Кожидло – скромний трудяга-фермер з Волі Баранецької, який в обласному «парламенті» працює в дорожній комісії і мало хто знає, що ремонти шляхів у наших селах – і його велика заслуга. Прикро, але, знаючи депутатів міських та районних рад, ми чомусь не знайшли для них місця похвали – активності замало.

Є у нас традиційна номінація «Довгі теми», або їх ще можна назвати «вічними проблемами». Це ті питання, про які пишемо, бо не можемо не писати, а вони чомусь тягнуться і тягнуться… Ми не визначаємо переможців, бо якось навіть не пасує міряти, що довше тягнеться, але… Початок минулого року у нас був позначений сміттєвою проблемою, ввезенням чужого непотребу, блокпостом активістів біля «Омеги», використанням грошей за сміття, якістю закупленої техніки в СКП «Об’єднане», пікетом біля будинків окремих депутатів міськради, які голосували за сміття, рекультивацією полігону, другим включенням сміттєсортувальної лінії і зведенням дорожезного, порівнюючи з містами-сусідами, фонтану в центрі Самбора, смертю рома, якого присипало глиною на полігоні… Відчуваєте, скільки емоцій вирувало, бо на владному олімпі обивателі розділилися: одні були за те, аби приймати сміття і мати з того зиск, інші – категорично проти, у тому числі і активісти. Але, бачите, тема якось сама по собі вгамувалася і вже нікому нема діла до того, що там на сміттярці твориться. Не твориться нічого, а тому газеті довелося шукати свіжих тем. Зрештою, їх і шукати не треба було – самі на клавіатуру лізли. Одна з таких – давня, як світ. Ні, світ, звісно, давніший, але суперечки з приводу землі на промисловому ринку не вщухають. Наразі протистояння зберігається. Промисловці хочуть свій комунальний ринок на землі, яку має в оренді ТзОВ «Ринок-Сервіс». Схоже, це питання ми беремо зі собою у 2020-й. Ну, щось же треба брати, не все ж залишати за межею… Як  от, відчуваємо, будемо усі разом боронити від злодійчуків-козолупів недобудовану хірургію у Старому Самборі, аби не довести її до рівня колишньої військової частини. Рівня землі…

Ще одна непроста тема наших днів – ремонт шляху від Стрілок до Мшанця. Отець Роман Гром, якого ми уже згадували нині, написавши одну пісню на мелодію «Плакала», написав і іншу, та коли мелодій для чиновників виявилося замало, нарід перекрив трасу у Лопушанці Хоминій і таки домігся якихось робіт, виготовлення проєктно-кошторисної документації. Це була свого роду перемога людей над бездоріжжям і байдужістю чиновників до давньої проблеми. Але, будьмо відвертими, це ще далеко не перемога… Щойно заговорили уголос про те, що коли не постелити негайно другий шар асфальту на трасі Львів-Старий Самбір і далі, то асфальт, який уже є і яким стільки чиновників пишалося, посиплеться «до різного роду матері»… Ніяк не об’їдемо ще однієї теми – створення Стрілківської об’єднаної громади. Як відомо, спочатку вона була у списку на самостійність у поділі району, потім кудись зникла, згодом приїжджали державні мужі з області, ми їздили до них, писали листи і приймали рішення… Як тільки уряд дозволив самотужки формувати собі громади до лютого нинішнього року, активісти почали «газувати», але останнім часом від депутата райради Василя Курія пішли не надто оптимістичні меседжі, бо окремі сільради не прийняли рішення про згуртування в єдину Стрілківську ОТГ. Нас це здивувало, бо на початках начебто була одностайність. Ми за те, аби горяни спробували самостійно пожити бодай би тому, щоб потім ні на кого на ґнирали. Але чому цофнули взад, не знаємо. Якщо хтось вирішив, що не будуть економічно самодостатніми, то треба було працювати на цю спроможність… А то виходить, що говорили-балакали… Є і інша цікава версія того, що відбувається зі створення ОТГ. Те, що сільські ради відмовляються приймати рішення на користь об’єднання, пояснюють нам у відомстві голови районної Ради Тетяни Терлецької – не вина очільниці, бо начебто війти – члени її партії, а самих організаторів. Сільські голови не так давно образилися на деяких активістів після того, як ті звинуватили їх у корупції при реалізації місцевих проєктів, зажадавши надати документи на експертизу. Це ще можна було стерпіти, але сільським обранцям у гірській окрузі стало відомо, що дехто з активістів хоче не стільки об’єднання громади, яка так і не стане економічно спроможною, бо приречена на бідність, а хоче чи то собі керівні посади, чи то наближеним до себе. Не голосуючи за об’єднання, сільради просто не хочуть потурати таким діячам-обіцяльникам.. Яка з версій буде видаватися вам правильнішою, ту і обирайте, а ми лиш факт констатували…

А ця ситуація не претендує на жодну номінацію, але добряче попсувала нерви. На роздоріжжі біля «Літа» встановили модні світлофори. Настільки модні, що наші водії та пасажири не второпали і офігіли: коли мають їхати, йти, чи стояти… Нас буквально атакували критики, але ми якось вистояли… Диво «дорожнього мистецтва» трішки підправили і люди уже звикли.

Наступна номінація більше, ніж скромна, і стосується теми «Гості краю-2019». Сказати, що титулованих гостей був «повний міх», не можемо. На цьому фоні виділяється хіба приїзд на Старосамбірщину Патріарха УГКЦ Святослава Шевчука – це було святкування 30-ліття виходу з підпілля Церкви, приїзд тепер колишнього Президента України Петра Порошенка і нарешті – подія, що увійде в історію Самбора: приїзд Глав Церков УГКЦ Святослава, ПЦУ – Епіфанія та головного рабіна України на освячення пам’ятного хреста на території колишнього єврейського кладовища. Нагадаємо, там один з хрестів перенесли на міське кладовище, на його місці коштом світових єврейських громад звели інший. Гадаємо, ближче до весни тема двох інших хрестів на цій території знову оживе… Переможців у цій номінації ми вирішили не визначати, бо якось не пасує.

«Кадри року» – це номінація, яку ведемо багато літ і відслідковуємо несподівані чи оригінальні, а то й абсурдні рокіровки на керівних небосхилах. Жодну з ситуацій ми не будемо припідносити до рівня лідерів, аби когось не образити. Лідерство, зрештою, можуть визначати самі читачі. Так ось, призначення на посади голів РДА Андрія Жепка на Самбірщину та Петра Назара на Старосамбірщину ми б назвали несподіванкою у «трудовому кодексі» команди нового Президента. Ми цій теми присвятили останнім часом дуже багато уваги, повторюватися не будемо. Дай Боже двом молодим чиновникам гідно добути свій короткий термін, розумно звільнити усіх працівників, аби вони їх потім не проклинали, закрити райдержадміністрації і з високо піднятими головами, віддавши «ключі» керівникам ОТГ, піти геть, або на свіжі вибори… У парламентському корпусі кадрових змін не відбулося: наші терени дали місце праці під головним куполом країни Андрію Лопушанському та Ярославу Дубневичу. Гадаємо собі, що їм непросто у тій монобільшості «Слуг», але як вже є… Відбулися кадрові рокіровки у Старосамбірській ЦРЛ: замість одного Юрія Войтіва, галуззю керують відразу два – Іван Медвідь та Олег Горбовий. За нашими даними, у них це виходить не зле. Передача влади відбулася загалом мирно… І у цьому місці ми мусимо згадати абсурдність кадрової ситуації на теренах Самбора. Мер Юрій Гамар захотів поміняти керівника Центру первинної медико-санітарної допомоги Олександра Сілецького. Як задумав, так і зробив. Точніше, не він зробив, а комісія. яка вислухала усіх претендентів і не побачила заслуг пана Олександра, який був членом команди Юрія Гамара на виборах, а жезл передала Аллі Кострицькій. З ратуші, зрештою, видніше, але стався курйоз – пані Алла передумала керувати первинкою і тоді на площі Ринок попросили того ж таки Олександра Сілецького керувати далі. Той від безвиході погодився, не грюкнув дверима… Тривав пошук кадрів і в «Галсільлісі», де, як міркують активісти, працюють «лісові терористи» і суд цьогоріч нічого поганого у висловлюванні не побачив. Там протягом року хто тільки не керував – ми навіть подумали, що коли директори міняються так часто, то дійде черга і до журналістів. Ми ж бо про ліси так багато пишемо, що вже конче дуб від берези відзрізнили б… Нарешті, все почало ставати на свої місця. З області прислали виконувати обов’язки директора Старосамбірського «Гілсільлісу» Петра Домініка, а потім відбувся конкурс на заміщення посади. Слово «конкурс» аж надто відносне, бо заявив себе лише пан Домінік, який і переміг. Якщо не було нікого з тих, кого б висували активісти, яким би довіряли більше, то давайте дамо час новообраному директорові оправдовувати довіру… Що стосується кадрів, то ще один момент, який нас неприємно вразив. Колишнього голову РДА Ореста Бонка запідозрили у хабарництві… Усім миром стали його захищати, мовляв, Орест Едуардович не такий, він хороший, а той взяв і визнав свою вину, заплативши, за рішенням суду, штраф. Якось то не по-хлопськи вийшло… Ще трохи про кадрові абсурди року минулого… Директорку школи-ліцею імені Андрія Струся Оксану Цимбрилу відділ освіти Самбірського міськвиконкому звільнив за аморальну поведінку, бо в якомусь класі знайшли перевіряльники нерозкриті дві пляшки вина… Через такі причини, даруйте, можна звільнити усіх поспіль, бо навіть непитущі завжди мають щось у сховку на випадок, якщо прийдуть питущі. Півроку знадобилося Оксані Миколаївні, аби довести свою «антиалкогольну цноту» і, за рішенням суду, повернутися на посаду. Натомість запідозрений в «недовірі» директор СКП «Об’єднане» Роман Затварський, вигравши суд про поновлення, тут же був звільнений – якось то нелогічно виглядало… Судиться знову.

Культурно-мистецьких і патріотичних подій у нас було дуже багато, признаємося, ми не за усім впильнували. Але вважаємо вдалими «Лемківську Ватру» в Нагірному, святкування чергової річниці УГВР у Сприні, свято врожаю у Вільшанику та Новому місті. Але у номінації «Культурно-мистецька подія року» перемогу віддаємо працівникам Самбірського музею «Бойківщина», які запросили матір Кузьми Скрябіна пані Ольгу у музей, який колись був пологовим, де й побачив світ поет-пісняр. Це насправді була незабутня і щира мандрівка у життя її талановитого сина. Спасибі, і досі пам’ятаємо, як хлопчина виконував пісню «Мам, а можна я до тебе завтра приїду…», а Мама поруч… І ще. Ми тоді говорили, що якось би вшанувати пам’ять Кузьми, бо ж у нас народився. Погомоніли і забули, дарма… А от у Добромилі на одній із стін хтось намалював його портрет – респект вам, бо в Самборі не додумалися…

Наша незмінна номінація з часів існування «Кримінальна подія року». Наші експерти упали у стан розгубленості. Стільки всього було… Та найбільше вражала кількість аварій. Людоньки добрі, повірте на слово: коли в одному номері по дві аварії, то якось не надто помітно, а коли ми звели усе воєдино, стало страшно. Нам точно війни не треба, ми себе повбиваємо і покалічимо на дорогах самі. Це страшна епідемія і навіть не знаємо, з чим її пов’язувати. Ну, трохи шляхи «підшаманили», ну швидше стали їздити, але аварії трапляються навіть в глухих селах на бездоріжжі… До кримінальних подій року відносимо і значну кількість пожеж, а головним чином роздратувало те, що горіли автівка директора «Об’єднаного» Євгена Кваса та редакція «Голосу Самбірщини». Закрадається підозра, що паліїв не знайдуть. Копи, доведіть протилежне! Прикро. але пожежі спіткали відпочинкові заклади у Новому Калинові та Спасі… Ще один пункт з кримінального життя – минулого року прикро вражало, що через «Смільницю» йде на Євросоюз дуже багато екзотичних іноземців – просто нашестя якесь. До тієї ж номінації ми вирішили зарахувати як переможців ще кілька ситуацій. Скажімо, в Самбір приїжджала з чиєїсь намови група молодих дужих чоловіків, які начебто мали розбиратися з незаконними будовами. І хоч від їхніх рук тріщали деякі забори, але в поліції злочину не побачили. Хлопці поїхали так само несподівано, як приїхали, а в місті ще довго «олігархи» поміж собою з’ясовували: хто привіз їх, хто харчував, де спали… Дуже оригінальним видався нам випадок, коли старшокласник Новокалинівської школи, аби не йти на контрольну, «замінував» рідний заклад, ґранди було на цілу Україну… Недосвідченого «мінера» вирахували і, здається, провели «виховну годину». Мабуть, мине час і старшокласник, як і всі інші, буде з посмішкою згадувати дорогу витівку… У житті кримінальному був ще один випадок, вартий уваги у підсумковій «таблиці». Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков дав команду свої підлеглим у визначений термін закрити усі гральні заклади. В одну мить закрили нелегальний бізнес у Старому Самборі. Значить знали, сякі-такі, де він знаходився. Ні, треба було вказівки Авакова… А цей факт ми не виводили у якусь номінацію, але він пов’язаний з дуже нестандартною ситуацією. Психічно хворий чоловік зумів проковтнути ножиці і лезо, обмотане у целофан. Самбірські лікарі дали собі раду.

Ось таким був рік, який увійшов уже в історію і, зверніть увагу, ми не мали так багато, як колись, загиблих на сході земляків – хоч це потішило… Ми починаємо творити і писати нову історію. Дай Боже, аби 2020-й був вдалим. Принаймні, так хочеться вірити у час, коли уже мало віриш політикам, бо не сповнюють своїх обіцянок, і уже не віриш навіть екстрасенсам, які обіцяють-обіцяють, а воно не збувається, бо геть і зірки у небі над Україною «дістали блуда».

Роман ІВАНЧУК.