Два боки війни
Наші бійці на сході зуміли встановити пам’ятний знак на місці загибелі Героїв, а самбірська влада не змогла прийти на вшанування Дмитра Демковського на його рідну вулицю…
МИ НЕ маємо права забувати своїх Героїв… Ми вчилися їх відправляти на фронт, зустрічати – живими чи мертвими, а тепер вчимося вшановувати… Ця звістка надійшла до нас з гарячого Сходу: на місці загибелі Дмитра Демковського зі Самбора та Романа Цапа зі Скелівки військові встановили пам’ятний знак.
Через чотири роки, як вони загинули, і на тому ж місці… 4 липня 2015 року під час виконання бойових завдань бійці вели активну фазу антитерористичної операції, а наші хлопці займалися нарощуванням мінно-вибухових загороджень, щоб не допустити ворога. Під час виконання завдань сталося непоправне – вибух міни забрав життя сержанта Дмитра Демковського. Роман Цап отримав фатальні поранення… Під час спроби евакуювати його та врятувати життя загинуло ще троє захисників…
Дмитро Демковський та Роман Цап посмертно нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ступеня, внесені у Книгу Пошани військової частини А 3817. Ім’я Дмитра Демковського занесене навічно до списку особового складу одного з підрозділів частини, у якій він служив з 2009 року. На фасадах навчальних закладів, де Герой здобував освіту, встановлені меморіальні дошки, а на початку вулиці, де жив разом із рідною сестрою Катериною (незадовго до загибелі Дмитра вони залишилися сиротами) встановлений пам’ятний знак.
Роман Цап родом із Сусідович, був мобілізований у третій хвилі. Лише кілька місяців залишилось йому прослужити, та, на жаль, біда обірвала життя. У Романа залишились двоє неповнолітніх синів-близнюків, а його рідний брат і досі служить. На місці загибелі новітніх Героїв України, повідомляє прес-служба міськради, військовослужбовці 703-го полку і спорудили пам’ятний знак…
Ми переконані у тому, що мине ще трохи часу і таких обелісків на сході буде чимало і вони будуть розповідати майбутнім поколінням, якою дорогою ціною наші Герої повертали Україну в Україну…
А у Самборі на вулиці, де жив Дмитро і де встановлений пам’ятний знак, того дня теж зібралися люди, щоб пом’янути молитвою… Хотілося б нагадати, що втілювати ідею встановлення знака взявся депутат міськради, зрештою, чому відразу депутат, просто друг з дитинства і сусід Зеновій Рівняк. На четверту річницю загибелі Дмитра на Рівній чекали, що раптом хтось з ратуші зголоситься, бодай лампадку принесе. Ніхто… Тоді сусіди, друзі зібралися самі, запросили священика отця Богдана Лернатовича, вояка УПА і сусіда Миколу Петрущака і разом з іншими попровадили молитву. Приємною несподіванкою став приїзд на подію активіста Ігоря Піхоцького, який балотується у парламент. Зеновій Рівняк, розповідаючи нам про цю подію, був згіршений, що у такий день ніхто з чиновників ратуші, яких багато, не прийшов вшанувати Героя. Дмитро залишився сиротою, близьких родичів мало, але він заслужив велелюддя та поваги від тих, кого ми обирали.
Роман ПОГОНИЧ.