Двохсотлітня церква, під куполом якої енкаведисти розстріляли вояків УПА
Невеличке село Лібухова на Старосамбірщині відзначило 200-річчя свої церковці. Це сталося акурат на Покрови. Зійшлися усі від старого – до малого, приїхали священники з сусідніх сіл, поважним гостей був владика Дрогобицько-Самбірської єпархії ПЦУ Яків. Настоятель храму о.Степан Гарбадин отримав з його рук Патріаршу нагороду – Орден Архистратига Михаїла.
Це ж уявити тільки – 200 літ невеличка святиня жила разом з селом, хрестила немовлят, шлюбувала молоді пари і ховала стареньких. То цілі покоління, це долі людські і пам’ять. До честі парафіян, вони зберегли її майже такою, як була… Мабуть, у кожної сільської церкви є своя історія, але те, що ми почули від отця Степана, дуже розхвилювало – виявляється, під куполом енкаведисти розстріляли чотирьох бандерівців. Читайте далі, як усе було, і нехай ця розповідь буде у кожній хаті Лібухови, щоб пам’ять передавали з покоління у покоління…
Біля церкви хлопці з лісу облаштували собі криївку. Може тому, що найлегше сховатися на видноті. Та й ворог не додумається там їх шукати… Але одного разу була облава – чи хтось видав бійців, чи так сталося – у розповідях старожилів цього нема. Шість молодих людей були акурат у сховку. Два чимдуж дременули з небезпечного місця і ворожа куля їх тут же наздогнала… Чотири інші піднялися дерев’яними сходами під купол церковці. Мабуть, хотіли заховатися. Облавники буквально розстріляли стрих церкви – і досі на ґонті сліди від куль, а коли їм здалося, що усіх повбивали, один з енкаведистів дерев’яними сходами піднявся, щоб оцінити ситуацію, і пролунав постріл. З чотирьох бійців троє були мертвими і лиш один поранений. Облавник звалися на землю мертвим, а у відчайдушного воїна УПА потім питали: чому ж ви, коли побачили, що сили нерівні, не здалися у полон – хоч би жили. А той відповів ворогам: ми поклялися Богові і Україні і нам не можна здаватися… Потім і він помер… Чотири тіла поклали поблизу церкви у Лібуховій, зігнали усе село, аби батьки своїх дітей впізнавали. Ви уявляєте, розповідає нам отець Степан, як важко дивитися рідним на тіла своїх синів. Один з батьків не витримав – будь що буде, але не міг відмовитися від мертвого сина. Сталося щось дивне: енкаведисти дозволили батькам забрати тіло і поховати. Три інші тіла повезли невідомо навіщо у Хирів, а потім знову повернули у Лібухову, скинули у криївку біля церкви і підірвали… Вони там і досі…
Після усього енкаведисти наказали забити дошками дерев’яний вхід під купол. Так тоді і зробили. З того часу більше ніхто під склепіння церковці не піднімався. Священник каже, що дуже хоче туди піднятися, щоб бодай помолитися на тому місці, де знайшли вічний спокій бійці за волю України.
Роман ІВАНЧУК.