Дев’ять днів у Шотландії
Провів спеціальний кореспондент «Високого Замку» і спробував порівняти наше життя з їхнім
Поїздки у ближнє чи дальнє зарубіжжя для українців не дивина. Найчастіше їздять на заробітки чи закупи. Але є вже немало таких, що отримали там право на постійне проживання. І для наших земляків це добра нагода відвідати своїх родичів за кордоном. Така нагода випала і мені з дружиною в останню декаду грудня минулого року. Побували ми у Великобританії, де чотири роки живе і працює наш син Андрій разом з дружиною Лесею та внуком Русланом.
Андрій за фахом – програміст, після університету працював у Львові, виконував замовлення фірм з європейських країн. От одна з них, що в Англії, запросила його на роботу до себе. Так він опинився у всесвітньо відомому місті Кембриджі. Ми були там у нього в гостях позаторік. Після закінчення трирічного контракту і візи Андрій виробив нову на 5 років і переїхав працювати у столицю Шотландії Единбург. От туди ми і поїхали.
Перебрався син на нове місце праці рівно рік тому один, оскільки сім’ю ще не було куди везти. У Кембриджі за оренду житла платив значну суму. В Единбурзі вирішив вчинити практичніше – купити його. Після пошуків сподобав собі недалеко міста будиночок, взяв у банку позику на 25 років під 4 відсотки і тепер щомісяця сплачує 1200 фунтів стерлінгів замість того, щоб віддавати таку суму за оренду. Про це я написав тому, що саме перед тим, як сісти за статтю, почув по київському радіо оголошення, що в Україні молоді сім’ї можуть скористатися спеціальним банківським пільговим кредитом на придбання житла під… 17,5 відсотка. От тобі і пільга! Оригінальні відсотки у нас – в бідній Україні, і у них – в багатій Шотландії…
В Единбург ми летіли з Кракова ввечері 20 грудня. Маючи трохи часу, пройшлися містом, то ж мали можливість налюбуватися передріздвяною атмосферою першої столиці Польщі. Найбільше запам’яталася різнокольорова ілюмінація і багато прикрашених ялинок. Екскурсоводом для нас був колишній сусід і однокласник нашого сина Юрій Шевчук, покійний батько якого був колись міськрайонним прокурором, мама є викладачем медколеджу, а він одружився з однокласницею Наталією Громовою, живе і працює в Кракові. Йдучи вулицею, я почув по-українськи:»Звідки тут самбірчани взялися?» Справді, земляк, який приїхав у гості до сина-студента і вийшов з ним погуляти містом – «українського цвіту по всьому світу».
В передсвятковій атмосфері мали змогу, як кажуть, поваритися в Единбурзі. Чогось виняткового не побачили, бо новорічні і різдвяні ярмарки перед оперним театром у Львові можуть дати фору будь-якій столиці. Але дещо надзвичайне є. Своєрідний тунель з металоконструкцій, на який навішали тисячі світлодіодних ламп. Кожного вечора ця споруда довжиною десь 70-80 метрів спалахувала різнокольоровою мозаїкою.
А ще щодня доводилося бачити черги бажаючих покататися на каруселі, яка піднімала їх на висоту 60 метрів, на трохи меншому оглядовому колесі, або, як його називають, Чортовому, вийти пішки вузьким гвинтовим лабіринтом на майже 100-метровий Монумент Шотландії, який спорудили над бюстом відомого класика Вальтера Скотта. До речі, і мені пощастило там побувати. А ще радісно було на площі Ватерлоо побачити мідну пам’ятну таблицю з рельєфним зображенням київського князя Володимира Великого, його Тризубом, Хрестом, цифрами 988 -1988 і написом, що вона присвячена 1000-літтю хрещення ним Руси-України.
Щодо Різдва за Григоріанським календарем, то слід сказати, що як у країнах Західної Європи, так і в Англії та Шотландії зокрема, святкування відбувається скромно у порівнянні зі Східною Європою, а тим паче з Україною, до храмів приходить мало віруючих, застілля обходяться одним святковим обідом 25 грудня, а наступного дня вже робочий день.
Гуляючи по Набережній і любуючись прибоєм у час припливу, звернули увагу на таблички, прикріплені до лавок. Запитав сина, що там написано. Виявляється, в Шотландії так увіковічнюють пам’ять про рідних, які відійшли у вічність, оскільки здебільшого їх кремують і таких помпезних надгробних пам’ятників, як у нас, не ставлять. Здається, непогана традиція: гуляючи Набережною, парком або сквером, перехожі, глянувши на лавку, згадують про померлого, якщо його знали.
Швидко проминули 9 днів. Раді були за сина, що добре облаштувався в Шотландії. Йому непогано працювалося у Львові, але теперішні умови праці і життя дуже різняться від наших. Отже, як багато українців, Андрій вибрав, де краще. Але не назавжди…
Ігор ТИЛИЧКО.