День війни

SambirWZ
25

День війни

«Ненавиджу соняшники» – доброволець розповів про криваві бої за Іловайськ

39 хвилин  у Міністерстві оборони України не змовкав Дзвін пам’яті. Дзвін і салютні постріли пролунали 223 рази. Це вшановували пам’ять 147 воїнів Збройних сил і 76 військовослужбовців інших силових відомств України, які загинули в Іловайську наприкінці серпня 2014-го.

БОЇ за місто тривали впродовж усього останнього місця того спекотного літа. Про спробу звільнення Іловайська 10 серпня 2014-го Gazeta.ua розповів Андрій Леськів, доброволець батальйону “Шахтарськ”.

-Я готувався до війни ще з Майдану. Були знайомі, які казали, що вона буде і треба готуватися. Вирішив часу не гаяти. Знайшов форму польську, добротну. Берці серед знайомих пошукав. Три шоломи купив по 200 гривень за штуку. Ми з батьком зробили до них підшоломники, бо ті прогнилі були. Одного залишив собі, інші віддав товаришам.

-Як все починалось?

-У липні на полігоні “Сампан” у Києві мав вишкіл. Рукопашний бій, фізична підготовка, бойова. Але здебільшого вправлялись у тактиці. Мені в певний момент із фізпідготовки було важко. Але так вийшло, що я гарно стріляв. Це мені і допомогло потрапити до числа тих, кого відібрали. Тиждень чекав на результати. Потім нас 10 зібрали, видали форму і відправили до Дніпра на розташування. Частково там комусь видавали шоломи, бронежилети. Десь 28 липня ми виїхали до Маріуполя.

Мені видали автомат Калашникова, 1962 року випуску, з чотирма магазинами набоїв.

База розташовувалась у напрямку Широкиного. До взяття нашими Маріуполя там сепаратисти сиділи. Наскільки я зрозумів, це раніше була ракетна база.

Перших 10 днів були проблеми з постачанням: з водою, харчуванням. Бракувало питної води. На тій 30-градусній спеці по воду питну їздили до Маріуполя. Іноді на групу з 13 людей була 5-літрова баклажка води на добу. З їжею теж катастрофа. Зателефонував до батька і попросив привезти нам бодай щось. У результаті привезли цілу вантажівку. Наші самбірські ультраси теж машину підігнали.

Поруч був сад, ми регулярно ходили туди за яблуками. А коли їсиш лише яблука, починаються проблеми з животом. Бувало, що комбат на шикуванні казав: “Хлопці, ви з тих яблук бодай компот робіть”. Але не було на чому. Милися в соленій воді, іноді чай із неї робили. Якщо туди закинути багато цукру, щоб трохи солодше було, то на смак виходить, як гума.

Ми не знали, яке місто штурмуємо. Я зрозумів, наскільки все серйозно там було, коли повернувся додому… 9 серпня ночували в Кутейниковому, потім вже через Многопілля на Іловайськ. Їхали в жовтих «Богданах». Був у нас ще КамАЗ, 2-3 пікапи з установленими крупнокаліберними танковими кулеметами. Вже тоді була стрілкотня. У Кутейниковому розташовувались прямо коло будинків, бази там не було.

На нашій базі біля Маріуполя було близько 250 людей. Із них половина чи трохи більше мали виїхати на бойове завдання. Кажуть, бої були і до того. Але було одне «але» – як вони організовувались. Це проблема крупного командування.

Десь о десятій ранку після шикування ми тими ж “Богданами” поїхали через залізничну дорогу вже до Іловайська. Із “Шахтарська” було десь до 150 людей. Із “Азова” – 30-40, вони штурмували. Ще з одного боку йшов “Донбас”. Основний напрямок, я так розумію, був саме у них.

Іловайськ був міцно укріплений і буквально залитий бетоном. Артилерія ЗСУ не знала, по чому працювати. Було багато розбіжностей між батальйонами.

Вже потім ми дізналися, що сепаратисти на нас чекали місяців три. Десь там був бетонний завод. Вони заливали залізобетонні коробки – доти. Із тих укріплень вівся вогонь. У бою 10 серпня 2014 року загинули 8 бійців батальйону “Донбас” і 4 воїни полку “Азов”. Ми вишикувалися в колону по двоє. Нам дали в додаток одну БМП і 3 пікапи. За кілометр до поля вивантажилися з автобусів. Праворуч був азовський “Пряник” – це броньований КамАЗ із крупнокаліберним кулеметом “Утьос”. За ним десь 8-10 людей йшло. Там, я так зрозумів, і підстрелили Андрія Дьоміна і Миколу Березового – чоловіка Тетяни Чорновол. Снайпер працював. Обоє воювали в “Азові”. Інша група – основна і більша, обходила з правого флангу з іншого боку міста.

У нас були автомати, кулемети і штук 15-16 ручних протитанкових гранатометів на батальйон.

За 300 метрів до першого блокпоста сепаратистів була низовина. Вони з одного боку стояли на підвищенні, ми – з іншого. Тобто, з нашого боку їхня територія прострілювалася так само у них.

Пішли ми на штурм, почалась стрілкотня. Ми не обстріляні, молоді. Я йшов всередині колони, попереду – мій товариш ”Веган”.Тут раптом перед командою “лягай” він впав, як мішок. Йому прилетіло навиліт у праве стегно. Чую, щось дзижчить поруч зі мною, я тоді не знав, як звучать ті кулі, що літають. Ми залягли. Чи півгодини лежали, чи годину. БМП відстрілялося 10 хвилин. І командир машини сказав, що в нього там щось заклинило чи що, розвернув свою махіну і через стрій 150 людей втік. Нас накривають – наші з пікапів відстрілюються. Пощастило, що сепаратисти не вміли добре стріляти і гатили з того міномета наугад.

Тоді ми мали двох поранених, вони вижили. Це був звичайний бій, відносно легкий. Але у “Донбасі” втрат – 8 людей, в “Азові” – 4.

…Я після того ненавиджу соняшники. Бо хто перший зайняв позицію над соняшником, той і переміг.

“Азовці” йшли через соняшники. Ми не знали, що там є поранені. Машина, яка курсувала, передавала їм якусь інформацію та забирала поранених, просто розносила ті соняшники і вони злітали догори і падали. Соняшникорубка.

В основному це була дуель снайперів. Кулеметники прикривали, вели вогонь із РПГ, зі стрілкової. Піхота намагалася просунутися десь ближче. Потрібна була техніка. Відправити піхоту з пікапами і з одним БМП – це крупне недопрацювання командування.

Вас це може зацікавити