Дні, коли Самбір вночі не спить…

Минулих вихідних Самбір бавився. І ці забави назвали Днем міста. Більше того, хтось угледів у трьох семірках круглу дату, а тому душа розвернулася…

МИ НЕбудемо переповідати усе, про що сповіщали афіші, але знаємо точно, що кожен, хто бажав свята для душі, його отримали. Від старих до малих – розваг не бракувало. І ми щиро переконані у тому, що кожне місто заслужило на відзнаку свого дня народження. Приємно вражало, що суботній та недільний вечори були для молодих людей. Знаєте, у нас так мало для молоді щось твориться, що раз у році можна дозволити їм, м’яко кажучи, «по хуліганити». Вони ж бо, закінчивши школи, йдуть у науку, а вже звідти не повертаються у рідне місто, або відразу – за кордон… І якщо сусідам у центрі міста псували нічний настрій, то вже вибачайте, ви ж то знаєте, як кожного року це відбувається та й самі колись були молодими. До речі, за кожного мера такі дійства є – чи більші, чи менші, чи за гроші спонсорів, чи за бюджетні, але є. Попри масу позитивних емоцій, безперечно, були і ті, яким все не сподобалося. Вражали коментарі на кшталт: місто валиться, дороги не ремонтують, а вони співають… Або інакше: на сході війна, а вони танцюють… І це правда, але ями вилізли не вчора і їх коштом, що влада виділила на свято, все одно не заліпиш. Та й до війни, на жаль, ми звикли, а тому не відмовляємося від власних днів народжень, весіль, хрестин і, перепрошую, поминок. Давайте все ж бути толерантними бодай у святкові дні – хоча в Самборі політичні амбіції та емоції так зашкалюють, що цей заклик повисне у повітрі. Свято відбулося – ну, і слава Богу, а прийдуть до влади інші, нехай роблять чи ліпше, чи гірше, а містяни все одно або схвалять, або спаскудять. Ну, так у нас є…

Роман ІВАНЧУК.