Електрифікацію Старосамбірщини доведеться розпочинати знову

Дроти і стовпи давно пережили свій вік. Мінятимуть їх за наші гроші?

Має Старосамбірщина одну біду, про яку щоразу частіше говорить – відсутність світла у домівках та перепади напруги. Перше – це злість і ненависть, бо ми до світла уже так звикли, що без нього – нікуди. Особливо терплять села після розмаїтих стихій з вітрами чи снігопадами.

Доходило до того, що окремі села, домагаючись повторної електрифікації, перекривали не надто людні траси. Підігріваються ці настрої тим, що ми платимо, а нам взамін – фіґу. Друге: перепади світла ведуть до нищення побутової техніки. Відповідь на сесії тримав керівник Району електромереж Андрій Волощак, який, судячи з доповіді, такий же заручник ситуації, як споживачі.

Про світло Андрій Романович може говорити до кінця своєї депутатської каденції, але нам розтлумачив коротко і доступно. Спробуємо передати його думки. Планових вимкнень населених пунктів без попереджень бути не може. Неодмінно хтось із диспетчерів телефонує у сільраду. Є запис у журналі енергетиків: хто прийняв прикре повідомлення, а вже як звістку розповсюдили в селі – справа інша. Якщо депутати мають претензії до вимкнень без попереджень, то у кожному конкретному випадку Андрій Романович готовий розбиратися безпосередньо сам. Але все це дріб’язок, порівнюючи з проблемою глобального характеру. У нас 60 відсотків ліній еклектропередач давно пережили свій вік, точніше виросли з амортизаційного терміну. Для того, щоб міняти стовпи і дроти, треба купу грошей, яких нема. Пан Волощак знову нагадав депутатам, що всі гроші, які простий обиватель платить за світло, йдуть у Київ, навіть не у Львів, а вже звідти гроші на модернізацію ліній дають або не дають. Точніше, дають, але мало. Для того, щоб розпочати реконструкцію ліній, треба у рік на усю область до 150 мільйонів гривень, однак виділяють мізер. Не виключено, справа заміни дротів ляже на кишені народу. Людям піднімуть вартість електроенергії і цим коштом будуть купувати стовпи. Якщо ми правильно розібралися у всій цій енергетичній «мармуляді», то років двадцять, відколи обленерго стали власністю олігархів, вони наживали на нашій кишені мільйони. Коли з’ясувалося, що лінії електропередач можуть впасти, то вирішили піднімати тарифи, або просити помочі держави. Чесно слово, слів обурень не вистачає. Зі слів пана Волощака, в енергетичній галузі України бідося чорна. Виявляється, в окремих областях енергетики через заборгованість із зарплати масово покидають робочі місця. Подекуди востаннє їм платили гроші ще у серпні минулого року. А для того, наприклад, щоб підготувати доброго монтера ліній, треба півроку. Монтер, нагадаємо, основна дійова особа в енергетиці. Цифра, яка приголомшила – ті лінії, що їх має Старосамбірщина, були розраховані на 30 років експлуатації, а минуло значно більше. Тому ми на порозі енергетичної кризи. Дерев’яні стовпи будуть падати. Крім того, ті дроти, що їх ще за колишнього Союзу встановили, були розраховані на одну потужність. Тепер же у кожній хаті купа побутової техніки і кіловатів бракує. Якщо хтось хоче збільшувати кількість кіловатів, то треба додатково платити за зміну документації чи ще там чогось… Одне слово, райдужного мало.

Вислухавши ці невеселі речі, голова райради Тетяна Терлецька перепитала у пана Волощака, чим може допомогти влада? Хоча, мабуть, сама розуміла, що в такій глобальній проблемі окремо взятий район тут безсилий. Щоб хоч якось вийти зі ситуації з розумним виглядом, депутати вирішили підготувати звернення. Взагалі, звернення – це хороша річ, перевірена часом: ми написали, що у нас біда, а нам відповіли, що вони знають, але не можуть…

Роман ІВАНЧУК.