«Жеремо більше, ніж зазвичай – аби не пропало, і рухаємося менше, ніж в інші дні, а потім плаття чомусь тоншими стають»

Щоразу ловлю себе на думці: до свят ми одні, по святах – зовсім інші. І прошу саму себе не бути такою глупою, але не виходить… Так ось, напередодні Різдва, як і всі інші господині, взялася за заготівлю продуктів. На ринку в Самборі годі пройти – всі щось продають та купують. Судячи з кількості людей та величини тих сумок, які тягнули, бідними ми точно не є. 

МОЯ сім’я з числа тих, які називаються «середніх статків». Тобто, не розкошуємо, живемо як середній клас: вранці наварюю чогось доброго на цілий день і сім’я з чотирьох осіб все це споживає до порожніх каструль, щоб вранці наварити туди свіжого. Холодильник наповнюється по мірі його спустошення. Як правило, купую щодня продукти, аби не застивали і не псувалися. Але перед святами – то гранд особливий. У магазинах та ринку у мене спрацьовує інстинкт: аби не бракло чогось, бо і самі будемо сидіти кілька днів вдома, і хтось може у гості зайти… З основних продуктів придбала ковбасу трьох сортів – приблизно 250 гривень, м’ясця та лапку на студенину – до 150 гривень, копчена шиночка – до 200, сальцесон – до 100, хлібець – 150, два оселедці – більше 100, дві великі живі риби – майже 200, фарш на голубці – майже 100, фрукти – 250 гривень, солодкі пляцки – 300, спиртне – 300 гривень, сушені білі гриби – майже 100. Це те, що «згрубша» нарахувала. А поміж тим були горошок, майонез, крабові палички, мінеральна та солодка водичка, штруцля, олія, кутя, мак, бульба, морква, буряк і всілякий інший дріб’язок… Ми намарно тратимо сімейні гроші, не знаючи, наприклад, чи вистачить на продукти завтра і якими будуть січневі цифри у вашій платіжці за газ.

Цілий день перед Святвечором палила газ на усіх комфорках газової плити, а вже коли сіли Вечеряти, то ми не стільки їли, скільки пробували, і практично все залишилося на столі. Вранці дещо повикидувала у відро для недоїдків, дещо сховала в холодильник. Треба сказати, що ці страви наступних днів уже ніхто не ходів їсти. Наробила салатів, бо як без них? Без них ніяк не можна! А раптом хтось з колядою прийде… Справді, прийшли наші куми, але вони були настільки ситі, що здебільшого пили узвар, точніше, запивали ним і рицькалися у моїх салатах. На ковбасу та шинку ніхто навіть не реагував, голубці, политі щедро грибною підливою, лежали в тарілці тьмяно і геть неапетитно, магазинних пляцків ніхто й не пробував – кума казала, що вона такі самі вдома має.

Наступні святкові дні я уже нічого не готувала і оголосила своїм домашнім свій наказ: жеріть те, що в холодильнику! Не дуже і їли… В понеділок взяла всього по трішки на роботу. На роботу треба взяти, бо ж не прийду з порожніми руками. Виявляється, майже всі принесли те ж саме, що і я. Ніхто не кидався на закладений «святом» стіл. Просто перекусили.

Тепер результат свят: усе, що ми не спожили, вмістилося у семилітрове відро для відходів. Це якраз ті гривні, які перед святами з гаманця витягувала. І тепер сама у себе питаю, навіщо стільки тратила, заздалегідь знаючи, що воно буде зайвим. Признаюся ще в одному: у свята і сама їла донесхочу і сім’ю припрошувала, бо шкода було все це викидувати. І ви думаєте, звідки ми потім зайві кілограми на собі знаходимо? Та тому й знаходимо, що їмо більше, ніж зазвичай – аби не зіпсувалося, і рухаємося менше, ніж в інші дні – куди йти і що робити у Різдво? У довгі святкові дні та вечори залишаємо собі єдине: комп’ютер-телевізор-диван та похід до кухні-холодильника. Ну, яка вже тут, вибачайте, духовність…

…Але наступного року я знову піду на ринок та у магазини, щоб святковий стіл у мене був не гіршим, ніж у інших.

Світлана М. м.Самбір, хоча такий же лист могла написати до редакції будь-яка ґаздиня.

Роман ІВАНЧУК.