Життєва арифметика: життя нема, рахунки залишаються

SambirWZ
13

Життєва арифметика: життя нема, рахунки залишаються

“Як нам далі жити”, – так з порога запитав нас чоловік літнього віку і ми уже збагнули, що то наш черговий відвідувач, якому нічим не можемо допомогти, але який прийшов вилити душу. Слухаємо, бо не він один нині опинився, за його словами, в “г-ні”…

Василь Іванович – колишній інженер неіснуючого уже підприємства. Заробив під 2 тисячі гривень пенсії і дуже від того радів, бо вважав себе небідним. Дружина – колишня вчителька з пенсією значно нижчою. До падіння долара сім’я жила самодостатньо. Статків вистачало і на їжу,  і на комунальні послуги, і на одяг і на те, щоб допомогти внукові платно вчитися у політехніці…  Падіння долара  можна було б стерпіти, але коли пішли квитанції за комунальні послуги, стало непереливки. За лютий Василь Іванович ще розрахувався, а от коли з 1 квітня ціна на газ знову виросте, а вона виросте, бо так в телевізорі кажуть, якщо зросте вартість електроенергії, то однієї пенсії, щоб розрахуватися з державою, не вистачить. За що купувати ліки, яких треба щоразу більше і вони щоразу дорожчі? Я, каже відвідувач, уже  одягаюся на ринку секонд-хенд, з продуктів – найнеобхідніше. Риба і м’ясо стали недоступними, екзотичні фрукти – фантастика. Одне слово, “ми зі старою залишилися на грані виживання, почали думати, що ліпше заплатити: за газ, чи за світло, бо щось одне відріжуть. Процес виготовлення субсидій чоловік назвав приниженням, до якого змушує держава. Спочатку кажуть: самі заповніть цифри, потім лякають, що коли помилився, доведеться субсидії повернути та ще й зі штрафом. Потім самі спростовують: повертати треба, але без штрафів – повний бардак!” І чому  людина, яка чесно заробили свою, тепер мізерну пенсію, має кланятися державі, випрошуючи субсидії… “Ми почали економити взимку газ, жили у напівтеплих кімнатах, але дружина захворіла, я витратив купу грошей на її застуду, бо грип ходив – боявся, що помре…”

Далі Василь Іванович вилив ківш лихослів’я на урядників. Слів не добирав, а ми не стримували – нехай чоловік  душу виллє. Казав, що втомили київські чиновники своїми реформами. Ніхто не знає, що у що реформовують. Схоже, все зводиться до того, аби людей поставити на коліна, заморити голодом, змусити виїхати за кордон. Ви покажіть мені, старшому чоловікові, хоч одну реформу і я зніму перед нею капелюха… Ми не знали, яку реформу “показати”, тому капелюх залишився на голові… З мене і з дружини – людей з вищою освітою, які все життя чесно трудилися, на старості  держава зробила жебраками. І наших дітей – так само… Напишіть про це – хоч від того стане легше… Ми не могли заперечити жодному слову  відвідувача.

“Але я чого до вас прийшов, – завершив оповідку Василь Іванович, –  допоможіть мені написати заяву у Пенсійний фонд, щоб пенсію нам не приносили, а відразу віддавали за комунальні послуги… Подивимося, чи їм вистачить.”

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар