Зайві на рідній землі?

У цій сім’ї самбірян у середині дев’яностих була ціла трагедія. Єдина донька Ганнуся поїхала до Польщі за товаром, як це усі тоді робили, і закохалася у поляка. У тому, що закохалася, нічого дивного, бо насправді була розлучена зі своїм чоловіком, але те, що покидає донечок-школярок і оселяється у сусідній країні, трагедія. Польща на той час ще не була такою відкритою для нас і мама Ганни вважала, що коли донька там залишиться, то уже її не побачить…

АЛЕ страждання були марними, бо насправді, і приїжджала, і гостинців купу привозила. Зрештою, її нова заможна сім’я змогла утримувати та вчити двох дочок. Вони росли, а відтак і запити ставали більшими. Мама своїм коштом допомогла дітям влаштуватися у житті, вивчила, купила кожній квартири у Львові. Невеличкі, але ж квартири… Віддала заміж, тепер допомагає онукам. Благо, має добру пенсію у Польщі та ще й працює. Так само, як і її чоловік. Своїх дітей він не мав, а тому усю фінансову любов передав донькам Ганни. І далі була б така ідилія, якби одного разу мама з вітчимом не приїхали в Україну з важливою заявою. Зібрали усіх на сімейну раду і виголосили: «Втомилися ми вам допомагати, переїжджайте усі до Польщі, робота є, житло знайдемо. А то ми вам гроші даємо-даємо, а наче у бездонну бочку кидаємо… Будете самі на себе заробляти». Першою відгукнулася сім’я старшої дочки і уже півроку мешкає у Польщі. Молодша щойно готується поїхати з “кінцями”… А найбільший розпач у старенької матері, яка й розповіла нам цю історію. Вона ж не збирається виїжджати, бо має бути похована у Самборі біля свого чоловіка, але й доживати віку нема біля кого… Та це трагедія не тільки особиста, а й суспільна… Україна зменшилася на двох дочок – одна вчена юристка, інша – вчителька математики і їхніх чоловіків – інженера та майстра з ремонту автомобілів. Вони стали непотрібними у рідній державі. Сумно, хоча такий сумних історій багато.

Роман ІВАНЧУК.