Згадаємо рік, якийминув…
Щоразу о такій порі ми підбиваємо підсумки року, який уже відійшов в історію. То є добра нагода глянути на себе збоку, чимось потішитися, чимось вкотре опечалитися. Дуже хочеться, щоб все добре ми забрали зі собою у 2019-й. Треба одразу сказати, що знакових подій було настільки багато, що місцями ми навіть сперечалися, чи вносити їх у номінації…
ТРАДИЦІЙНО розпочинали з «Людини року»і традиційно не знаходили претендента на звання. Бо завжди вважали, що то має бути особистість, яка не просто добре робить свою справу, чи навіть ліпше, ніж інші, а та, яка саме цього року створила щось таке особливе та пам’ятне, яке б прославило наш край. І у 2018-му знайшли! Восьмикласник Старосамбірської СШ №1 імені Богдана Сольчаника Іван Мартич виборов перше місце на олімпіаді з біології на рівні України і став Президентським стипендіатом. Наші експерти у цьому були одностайними і навіть не розглядали інші кандидатури. Іванку, ми тебе вітаємо! Заслужив!
На «посаду» «Керівник року»список у нас був не надто великим. Може тому, що звання доброго начальника нині знівелювалося, бо з’явилися інші цінності? І все ж, вважаємо за честь згадати тих, хто бодай претендував на перемогу у номінації. Нам подобається стиль керівництва заводом «Омега», який тримає Петро Мошуманський. У той час, коли про економіку уже мало що говорять (або добре, або нічого) цей колектив працює. Ми віддаємо належне ще одному керівнику – директору хоспісу у Сідому Тарасу Струку. Цей чоловік витримав шалений тиск з боку опонентів, критиків, недоброзичливців, заздрісників і зумів створити заклад високого рівня – спасибі. І нарешті, на п’яту п’ятирічку кооператори Самбірщини обрали головою Володимира Малецького. Знаєте, стільки років керувати одними і тими ж людьми, і не втомитися самому та не втомити інших, міг тільки пан Малецький.
На третє місце за значущістю наші аналітики запропонували номінацію «Несподіванка року». Це той дивовижний стан, коли живемо у спокої, а потім – наче сніг на голову, стається щось таке, чого ніхто не очікував. Зверніть увагу: далі підуть не дріб’язкові теми… Великою несподіванкою стала добровільна відставка з посади головного лікаря Старосамбірської ЦРЛ Юрія Войтіва. Що його «спокусило» на цей крок, ми писали не раз, але факт відбувся. Це уже нині тамтешні аналітики, поринувши у проблеми медицини та обрання нового очільника, взялися за голови – ліпше б Войтів залишався… Наче грім серед ясного неба, з’явилася новина про те, що зі Самбора забирають у Залізничний район Львова начальника поліції Олега Сушка. Все було тихо-мирно, а тут бац – і переводять… Щастя, що хоч залишили нашого і авторитетного Романа Чекаса, який тепер матиме під собою аж три райони. Несподіванкою року став імовірний хабар голові Старосамбірської РДА Оресту Бонку. У нашому розумінні, він був з тих людей, які не мали б спокушатися на чужі гроші… Зрештою, силовики досі не довели його вину, а чоловік з зіпсованим здоров’ям пішов з посади. Йдемо далі по «стежині несподіванок». Влітку після того, як під овації відкрили у Самборі сміттєсортувальну лінію, кеірника СКП «Об’єднане» Романа Затварського запідозрили у хабарництві, хоча ніхто того хабара, а найперше Роман Богданович, в очі не бачили. Були і інші звинувачення, які так само не доведені. А потім сталося те, чого ніхто не міг очікувати – міський голова Юрій Гамар звільнив чоловіка з посади за… втрату недовіри, а натомість призначив собі людину, якій, ймовірно, беззастережно довіряє, – львів’янина… Але видається на те, що у товаристві міського голови такі несподіванки не рідкість. Ще одна ситуація для нашої номінації – у мера майже повністю змінилася керівна команда, з якою він прийшов, і знайшлася нова. Замість молодих людей, які мали «міняти Самбір», прийшли люди пенсійного чи передпенсійного віку. Схоже, все стабілізувалося і їм у ратуші комфортно – ну й нехай… Але це ще не всі «громи серед ясного неба». Наші експерти у цій номінації побачили і вчинок депутата Старосамбірської районної ради Миколи Кулика, якого затримали з контрабандним бурштином на «Смільниці». Активіст, майданівець, учасник подій на сході, патріот і все так інше, а тут бабах – і контрабанда! Людям таке у страшному сні не наснилося б, тим паче, пан Кулик був представником найчеснішої «Волі». Але справа навіть не в тім, що таке сталося, бо нині у контрабанді можна звинуватити будь-кого, хто їде до Польщі з чимось чи за чимось, а у тому, що його однопартійці блискавично вийшли з цієї морально-психологічної ситуації. Вони сказали з трибуни сесії, що Микола – хороший чоловік і патріот, але так сталося. Він відписався з числа районних депутатів, а дехто з його однодумців і далі бореться з лісовими крадіями і на цій ниві має неабиякі господарські та політичні перемоги… Ще одна несподіванка – закрився Самбірський хлібокомбінат. Успішне колись підприємство, яке мало сотню робочих місць, непогані зарплати і відрахування до бюджету наказало довго жити… Хтось у цьому звинувачував міську владу, бо не сприяла, хтось кивав на те, що маємо добру трасу зі Львова і нам встигнуть привезти уже готовий і ще теплий хліб, але ми залишаємося при власній точці зору – треба було містянам купувати свій хліб, а не завізний з інших міст і містечок, тоді, можливо, і наш комбінат втримався б. Не можемо не минути ще однієї несподіванки, яка у буквальному розумінні цього слова, звалилася нам на голови з неба. На Старосамбірщину приземлився досі невпізнаний літаючий апарат, який перевозив повітряним шляхом контрабандні цигарки. Але тут справа не у контрабанді, якою нікого не здивуєш, а у тому, що знайшлися винахідники, які зуміли таке диво створити.
Уже кілька років поспіль маємо улюблені проблеми, а тому не можемо позбутися номінації «Вічні теми». Ми не будемо визначати переможців, лише назвемо їх. Вічною нам видається проблема стосунків влади, громади та Старосамбірського «Галсільлісу». Покладали надії на те, що з призначенням повноправного директора ситуація буде мінятися, натомість вийшло навпаки. Львів Дмитра Єдинака призначив, згідно з результатами конкурсу, а Старий Самбір призначення не сприйняв. Райрада заявляла, що буде оскаржувати рішення генерального директора «Галсільлісу». Наступна наша улюблена тема – оптимізація медицини та зарплати для медиків. Територію лікарень оптимізували, вивільнивши дитячу лікарню, згрупувавши окремі відділи, реорганізували залізничну лічницю, але грошей на усіх у році нинішньому все одно буде бракувати. Якщо усе це стосувалося медицини Самбірщини, то наприкінці року свого додала і Старосамбірщина, бо там почали шукати нового головного лікаря, а це завжди процес емоційно піднесений. З певною натяжкою, проте мусимо до цієї теми віднести і проблеми діабетиків, які з осені почали відчувати нестачу інсуліну… Тема колишнього єврейського кладовища, з якою ми не розлучаємося уже майже два десятиліття. Самбір пристав би на пропозицію єврейських громад облаштувати цю місцину, але там стоять три хрести на знак поховань християн. У нашому християнському місті переносити хрести ніхто не наважується. Восени в «білому домі» доволі ґрунтовну, ми б сказали, наукову доповідь з цього приводу зробив громадський активіст Юрій Леськів. І хоч його аргументи на користь хрестів були переконливі, але з настанням весни єврейські громади, ймовірно, продовжать добиватися свого. І у зв’язку з цим до цієї номінації віднесли б ще одну ситуацію, пов’язану з християнськими символами, але у Старому Самборі. Там хтось чомусь вирішив, що треба з центрального майдану міста перенести поближче до кладовища «Хрест-2000». І хоч галасу здійнялося багато, але владі, яка це питання підняла, вдалося хутенько припинити дискусії. Не можемо не сказати, що у цій номінації чільне місце уже кілька років тримає львівське сміття, яке приймає самбірський полігон. Брррр – не хочеться згадувати вкотре, але стається так, що депутати міста щоразу дозволяють ввезення сміття на певний період, потім, коли період закінчується, знову нас просять-нагинають і ми знову годимося… Якщо не помиляємося, чергова угода закінчилася наприкінці року і до нас знову приїдуть львівські очільники, щоб розповісти про те, що Самбір просто приречений приймати обласний непотреб.
Давайте поговоримо про «Перемоги року». Якщо попередніх літ до цієї номінації ми вносили ремонти доріг, то станом на нині, тішитися цим не будемо, бо продовження дорожньої революції не відчули. Натомість для цієї номінації знайшли інших лідерів. Завдяки старанням місцевої влади на Старосамбірщині будуть використовувати європейські гроші проектів «Україна-Польща-Білорусь» – у Добромилі будуватимуть каналізування міста, а у Нижанковичах – дорогу до кордону. Це, повірте, надто серйозна інвестиція. До «Перемог року», з нашої точки зору, можна віднести відкриття кількох майданчиків зі штучним покриттям, дитячих та тренажерних майданчиків. Такої кількості ми ще не мали – і це успіх. Так само, як стався прорив і у відкритті дитячих садочків, особливо на Самбірщині. Взагалі, абсолютно усе, що вкладаємо нині в дітей, у майбутньому має приносити користь. Ну, ми б дуже хотіли, щоб так воно було… Наші експерти були одностайними й у тому, щоб у числі переможців у цій номінації назвати вихованців Ралівської школи, які увійшли у Книгу рекордів України, бо протягом усього дня провадили «Урок доброти». Чільне місце у цій категорії віддаємо ще одній благородній справі. Нарешті – після стількох десятиріч порожніх базікань з Чукви до Блажева протягнули газопровід. Місцеві віддають належне у цій справі депутату облради Олегу Домчаку і наші експерти з цим згідні. До речі, активність Олега Івановича зашкалює – його на окрузі скрізь повно… Не можемо обминути ще однієї значущої новини – на Старосамбірщині на території майже 10 гектарів лісу створюють заказник «Королівські бескиди». Це, на думку ініціаторів, призупинить нищення деревини.
Наступна наша номінація скромна, але ми не можемо без неї обійтися – «Непопулярні акції року». Через затримку з виплатою зарплати самбірським освітянам погрожували під ратушею страйком. Віче було не вельми велелюдним, видно, тому, що вчителі люди скромні і на гучні гасла чи дії не здатні. Була невдала спроба пікетувати автозаправки з тим, що господарі знизили вартість пального. Акція не набула масовості – ми не французькі «жовті жилети». І нарешті, пам’ятним залишився пікет вулиці Коновальця – люди домагалися ремонту, бо важкі машини трясуть їхні будівлі. Тут хоч щось змінилося – трішки залатали ямки гравієм, який уже повилітав. Довго впиралися прикрій долі викладачі Лютовиської школи. Пригадуєте, місцеві депутати прийняли рішення про її оптимізацію, а Лютовиська не погодилися – і судилися, і писали листа Президентові, але заклад все одно скоротився.
Традиційною у щорічному підбитті підсумків стала номінація «Культурно-масові імпрези». Що нас тут приємно вражає, то це стабільність. Тобто, одного разу започаткувавши щось, так того і тримаємося. Єдине, що цьогоріч вискочило з загальної обойми, то вічна акція «Отчий ліс», але маємо надію, що Старосамбірська райрада її продовжить. Але у календарі залишилися прекрасні Швейкові фести у Фельштині (Скелівка), новий подих здобувають «Карпатія» біля Спасу, «Стар’ява-фест» з її незмінними ініціаторами Віталієм та Михайлом Паньками, тужлива «Саліна». Нам приємно, що продовжують традиції аграрники – неперевершені свята врожаю провадили у Волі Баранецькій, Ралівці та Новому місті – спасибі, бо досі пам’ятаємо. Продовжують святкувати свою козацьку славу мешканці Кульчиць, і далі передають Вифлеємський вогонь у Нижанковичах, а лемки на початку вересня гуртуються у Нагірному. Хоча лідерство у цій номінації віддаємо «Іграм Нескорених» у Сприні. Це та імпреза, яка з кожним роком стає все гучнішою і об’єднує все більше регіонів України.
Щороку у нас є номінація «Церковна подія». Ну, коли взяти цю «галузь» нашого життя, то чи не найбільшою радістю стало створення єдиної православної церкви, але якщо ця подія, так би мовити, всеукраїнського масштабу та державного значення, визнана світом, то на наших теренах ще залишається кілька церков Московського Патріархату і, треба сказати, парафіяни очікують на їхній перехід у лоно Української Церкви. Це стосується і Самбора, і деяких сіл Старосамбірщини. Тепер до місцевих подій. Ми беззастережно віддаємо перемогу у цій номінації освяченню Хресної Дороги біля Храму Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Івана Франка в Самборі. Це, можна сказати, не стільки Хресна Дорога, скільки витвір сакрального мистецтва.
У нас є ще одна номінація, яку ми скромно називаємо «Провалом». Гадаємо, наші читачі ті провали, які сталися у Самборі, пам’ятають. Протягом року міська рада не могла собі дати раду з вулицею Мазепи – нарід плювався, бо треба було цей шлях об’їжджати. Ратуша виділила майже мільйон задля порятунку дороги і начебто щось врятували, але Мазепи відкрили лише пізньої осені. Ми розуміємо технічні проблеми, але нам важко пояснювати людям, чому так довго вулиця була закрита… Так само були проблеми на роздоріжжі біля дорослої поліклініки – провалювалися, але щось і там заліпили. Маємо глибоку підозру, що Самбір і надалі буде провалюватися, позаяк ніхто роками нічого не вкладав у підземне царство. Своєрідний рекорд затяжного ремонту – і це своєрідний провал, побила цьогоріч вулиця Стебельського. Ми на прохання самбірян і на зло владі навіть вели щоденник на тему, скільки днів ремонтують той шлях. Пояснення з приводу того, що попалися нехлюйні виконавці, ми не сприймали, бо хто, як не ратуша, їх знайшла.
Тепер про «Надзвичайні події». Нас вразили, зокрема, пожежі. Горів у Хирові палац відпочинку Андрія Лопушанського та університет у Самборі, а от чого було найбільше у нас, то аварій. Жоден спецвипуск не обходився без аварій – просто дорожнє страхіття. Однак найбільше вразила трагедія біля Львова, коли зіткнулися дві автівки. Як в одній, так і в іншій були самбірські військовики. Два загинули відразу, інший помер згодом. Насправді, страшно згадувати… З життя кримінального наповал убив молодик, який згвалтував стареньку жінку-інваліда, прикуту до ліжку, у її хаті на Старосамбірщині. Більшого цинізму годі й придумати.
Ось таким у нас вийшов рік, що минув. Дай Боже, аби, підбиваючи підсумки 2019-го, було більше доброго, ніж лихого.
Роман ІВАНЧУК.