Кобло попрощалося з Михайлом Шишликом
Ми маємо навчитися шанувати живих Героїв, а не тільки плакати над мертвими
Маленьке село Кобло на Старосамбірщині знову здригнулося від несподіваної звістки – помер їхній земляк Михайло Шишлик. Доля дарувала йому лише 28 років життя, а ще – великі випробування у зоні АТО…
НА ПОЧАТКУ війни кобляни одними з перших відчули втрату – у цинковому гробі повернувся зі сходу Василь Вовк. Я ніколи не забуду цього похорону: дуже багато людей прийшло до військової частини хіміків, щоб провести в останню дорогу Василя. Я ще тоді не знав, де найліпше знаходитися у важкі хвилини прощання з Героєм, і чомусь вирішив, що поближче до родичів Героя… І коли натовп крізь сльози і стоголосо вигукував «Герої не вмирають», матір розпачливо кричала: «Мені не треба Героя, мені треба сина…» Цей крик не забуду ніколи… Мабуть, так само говорить кожна матір, мабуть, так само скаже ще одна осиротіла ненька у тому ж таки Коблі… Василь Вовк був однокласником Михайла, обидва пішли на військову службу, але якщо Василева доля обірвалася на сході, то Михайло помер тут… Кажуть, у нього закінчився контракт і далі його не продовжував. Та навіть вдома наздогнала хвороба. Кажуть, легені підвели… Чи тут уже занедужав, чи ще з фронту болячки тягнулися – хтозна, факт той, що не стало молодої людини, нашого захисника. Йому б тільки жити, створювати сім’ю, народжувати дітей, та Господь розпорядився інакше… Майже три роки віддав службі у війську, спочатку у частині хіміків в Самборі, потім у Яворові. У Старосамбірському «білому домі» надали статистику його перебування на сході. Перед тим, як у червні 2014 року піти на контракт, Михайло закінчив науку за спеціальністю «обробка та різання металів» в Дрогобицькому механіко-технічному коледжі. За час служби 5 разів перебував у зоні АТО: двічі в період з вересня 2014 до травня 2015 року; згодом: листопад 2015 – січень 2016, березень – травень 2016, січень – квітень 2018-го. Мабуть, нам треба звикати до того, що бійці помиратимуть і на мирній території, уже після війни…
Не так давно у Самборі поховали бійців сходу Віктора Юрківа, Олега Войтовича… А скільки їх ще буде… До речі, у приватній розмові з нами боєць Батальйону ОУН, самбірянин Василь Спаньчаксказав золоті слова: про тих, хто був на фронті, треба дбати після їхнього повернення постійно – цікавитися здоров’ям, побутовими умовами, допомагати в реабілітації, бо просто плакати на їхніх похоронах, заламувати руки і страждати – уже замало».
Роман ІВАНЧУК.