Коли Старим Самбором керував Юрій Войтів…
Соціальні мережі, мабуть, для того і соціальні, щоб народ не тільки щось нове дізнавався, а й міг власну точку зору висловити. Щоправда, інколи та точка настільки необ’єк-тивна, нечесна та брудна, що складається враження, ніби Інтернет і придумали для того, аби зливати у нього «нечистоти». Це так, до слова…
Насправді ж, хочеться сказати про дещо інше. От була у Старому Самборі сесія міської ради. І в їхню «ратушу», що дуже приємно, запросили усіх попередніх міських голів. Ще й дали їм слово для привітань. Гарна традиція – нічого не скажеш. Та коли у соцмережах з’явилося про це повідомлення, то люди почали собі кепкувати на тему, скажіть, мовляв, якщо знаєте, у яких то часах головний лікар Старосамбірської ЦРЛ Юрій Войтів був головою Старосамбірської міської ради? І це замість того, щоб без Інтернету поцікавитися у людей трішки старших. Але нікому нічим не дорікаємо – кожен має право перепитувати… Однак, ми собі про інше подумали. Початок дев’яностих – не такий вже й далекий, але виростає покоління молодих користувачів соцмережами, яке не знає чи не хоче знати історії, якою їхні батьки жили.
Ми зустрілися з Юрієм Войтівим, щоб і самим дізнатися (бо ж не старосамбірянин), як і коли він став головою міської ради? Зверніть увагу, всі ті мужні, на той час, історичні рішення приймалися саме тоді. Знаєте, коли ми пережили один Майдан, потім – інший і видаємося собі сміливими, то так само треба казати, що на початку дев’яностих, коли щойно народжувалася самостійна Україна, було непросто. Ворог в особі місцевих комуністів не був віртувальним. Чого тільки вартують їхні слова, адресовані демократам, у тому числі пану Войтіву, мовляв «Теперь вам клюнул в ж-пу жаренный петух»… Але перші старосамбірські демократи не були із боягузливих.
Юрій Войтів став головою міської ради 18 травня 1990 року. Мера тоді обирали на сесії, він мав право бути на громадських засадах. Як сам зізнається Юрій Ярославович, незважаючи на довіру людей, покидати хірургічну практику не хотілося. Довелося встигати скрізь… Ось кілька історичних рішень у той час, коли в районі на керівних посадах були перший секретар райкому партії, якого обрали головою районної ради, а заступником у нього був шеф КГБ… Демократично обрані міські депутати під головуванням пана Войтіва проголосували 25 вересня 1990 року за демонтаж у райцентрі пам’ятника Леніну. Юрій Ярославович згадує директора першої школи Михайла Рашкевича, який з певних причин не міг бути на сесії, а тому передав у раду свою письмову аргументацію, чому у райцентрі не має бути Леніна. Це так само треба було мати мужність на той час, бо це був злам світів і систем: комуністина ідеологія з її поплічниками лютувала, а паростки демократії щойно народжувалися. 31 жовтня 1990 року, коли наш край охопили міжконфесійні війни, а це були війни не на життя, а на смерть, Старосамбірська міська рада приймає історичне рішення про почергове використання двома громадами єдиного у місті храму. Дуже непросто далося це рішення. То нині приходять до храму дві конфесії, міняючи одна одну, і зовсім не творять з цього проблем. Тоді було аж надто складно прийняти таке, здавалося б, непопулярне рішення… Може нині це смішно виглядає, але у голодних дев’яностих з їхніми порожніми полицями Юрію Войтіву разом з Вірою Сольчаник пощастило створити прообраз нинішнього «Карітасу» і двічі у рік 56 бідним людям райцентру допомагати продуктовими наборами. Була ще одна поважна і пам’ятна подія – на горі біля Старого Самбора активісти провели розкопки закатованих в застінках місцевого НКВД і перепоховали останки…
Каденція Юрія Войтіва закінчилася 17 травня 1991 року, коли головою міської ради обрали Юрія Зачка. Нехай це незначний проміжок часу у багатовіковій історії Старого Самбора, але такий історично важливий. Шкода, що дехто його не знає…
Роман ІВАНЧУК